овий Земельний кодекс як важливий етап на шляху вдосконалення аграрних відносин в економіці України

Прийняття Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року нового Земельного кодексу було довгоочікуваним і передбачуваним кроком. Необхідність законодавчого оформлення нового типу відносин в аграрному секторі економіки була очевидною. Тому й не дивно, що його основні положення відносно довгий час були в центрі уваги не тільки спеціалістів, але й доволі широкої аудиторії людей, безпосередньо зацікавлених в новизні прийнятих рішень, оскільки вони мали пряме відношення до їхнього роду діяльності, визначали суспільний устрій, безпосередньо впливали на рівень їх життя. В той же час, незважаючи на скажімо, ажіотаж з приводу прийняття нового Земельного кодексу, об’єктивний стан речей в економіці країни в цілому змушує бути досить таки обережним при оцінці основних положень цього, в принципі, прогресивного документу, необхідність прийняття якого була більш ніж очевидною. В спеціальній економічній літературі новий Земельний кодекс найшов свої розуміння і викликав відповідний резонанс. Але, треба визнати, ті коментарі, які приводяться в ній, стосуються головним чином практичних заходів по реалізації цього документу, абстрагуючись, як нам здається, при цьому від стратегічного курсу подальшого розвитку нашого суспільства. У хорошому розумінні цього слова. Це дійсно найбільш прогресивний документ в сфері аграрних відносин. Але при розгляді його основних положень проходить певне ігнорування загального стану речей в економіці країни. У зв’язку з цим ми б хотіли акцентувати увагу на такому питанні.

Прийняття любого документу, який ставить за мету регламентацію, скажемо, асе-таки виробничих відносин у тій чи іншій сфері життєдіяльності, у тій чи іншій сфері економіки країни в цілому, на наш погляд, залежить від двох обставин (хоча й ми, не виключено, можемо помилитись)ю По-перше, який реальний етап економіки тієї чи іншої країни на тому чи іншому етапі розвитку. Не розглядалися ж плани освоєння космосу в умовах феодалізму. І, по-друге, наскільки адекватною цьому об’єктивному етапу економіки є міра усвідомлення авторів того чи іншого локмента цього етапу, спрямованого, треба вірити, на його вдосконалення. Причому, мусимо зауважити, треба зразу визначити, йде мова про вдосконалення народногосподарського комплексу країни в цілому чи його окремої складової. Це не таке вже й просте питання. На фоні досягнутого рівня розвитку економіки тієї чи іншої країни випередження подій, хоча й воно, безсумнівно, несе прогресивне начало, так чи інакше в кінцевому підсумку буде нівельоване цим рівнем.

Так, боїмося, може бути і з новим Земельним кодексом. Він законодавчо закріплює новий тип відносин в аграрному секторі. А адекватного йому документа в інших галузях економіки України просто не існує.

Такий своєрідний вступ до розгляду основних положень нового Земельного кодексу України. Досягнутий нами рівень усвідомлення складності проблем сучасного вітчизняного агропромислового комплексу змушує цим і обмежитись, сконцентрувавшись на найбільш загальних питаннях вдосконалення, у відповідності з новим Земельним кодексом, виробничих відносин в аграрному секторі.

І. Земля як основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності на землю не може за-вдавати шкоди правам і свободам громадян, інтере-сам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земля як складова частина біосфери включає ґрун-ти та інші природні елементи ландшафту, що органіч-но пов'язані між собою і забезпечують належне існу-вання флори і фауни та життєдіяльність людини.

Конституція України, зважаючи на виключно важ-ливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особли-вої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як ос-новного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спря-мованих на її раціональне використання, запобіган-ня необґрунтованому вилученню земель із сільсько-господарського обігу; захисту від шкідливих антро-погенних впливів, а також на відтворення і підвищен-ня родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель при-родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного ко-дексу (далі — ЗК)). Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого са-моврядування та місцевих державних адміністрацій згідно їх повноважень у галузі регулювання земель-них відносин (статті 6-17 ЗК).

З метою охорони земель України як основного на-ціонального багатства Верховною Радою України За-коном від 21 вересня 2000 року затверджена «Загаль-нодержавна програма формування національної еко-логічної мережі України на 2000-2015 роки». Вона розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до реко-мендацій Всеєвропейської стратегії збереження біо-логічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологіч-ної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Формування екологічної мережі, яка включає до сво-го складу і землі, передбачає зміни в структурі земель-ного фонду шляхом віднесення (на підставі обґрунту-вання екологічної безпеки та економічної діяльності) частини земель господарського використання до ка-тегорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні з боку дер-жави, дають належні підстави для віднесення їх до територіальної системи з певними ознаками екологіч-ної мережі.

Сприятливі умови для охорони та збільшення пло-щі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у земле-користуванні, забезпечується:

вилученням земель сільськогосподарського призначення