вилученням із промислового використання (у ви-добувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і ста-новлять підвищену небезпеку для збереження навко-лишнього середовища;

наданням переваги відновленню природних ланд-шафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використанні; збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь;

необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля і зокрема земель.

Головною метою цієї Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття.

Основними її завданнями є:

обґрунтування та опрацювання організаційно-пра-вових, економічних, науково-практичних та інших за-ходів щодо забезпечення процесу формування та захи-сту екологічної мережі і, зокрема, земельного фонду країни;

резервування та подальше надання статусу заповідних цілинним землям, еталонним типам ґрунтів тощо;

оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

удосконалення структури земель сільськогосподар-ського призначення та збагачення їх природними ком-понентами;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробст-ва з контурно-меліоративиою організацією території;

обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів.

Завдання, зміст і порядок охорони земель та ґрун-тів викладено в статтях 162-168 ЗК. Обов'язок по охо-роні земель покладено на відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та державні адмініс-трації (статті 6-17 ЗК).

Для охорони земель запроваджується державний, самоврядний та громадський контроль (статті 187-190

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою (статті 181—186), моніторингу земель (статті 191, 192), державного земельного кадастру (статті 193-204) та економічного стимулювання (ст. 205).

Охорона земель спрямована на збереження родючо-сті ґрунтів, підвищення продуктивності землі, викори-стання земельних ресурсів у відповідності з їх цільо-вим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та ін.

Громадяни та юридичні особи, винні у псуванні сіль-ськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими відхода-ми, а також в інших порушеннях законодавства про охорону земель, закріплених в ст. 211 Земельного ко-дексу, несуть цивільну, адміністративну або кримі-нальну відповідальність.

Конституційне положення щодо гарантій права вла-сності на землю, передбачене Земельним кодексом, сто-сується не, тільки державної, а й інших форм власності на землю. При цьому Конституція України, а за нею і Земельний кодекс виходять з того, що законодавчо закріплені форми власності на землю забезпечуються тими ж гарантіями, що і право власності на будь-які інші об'єкти.

Право власності на землю набувається і реалізуєть-ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Це право на землю гарантується системою правових засобів забезпечення набуття права власно-сті на землю і реалізації суб'єктами, зазначеними в ст. 80 ЗК.

Порядок та умови набуття, реалізації та захисту права власності на землю цих суб'єктів передбачено статтями 81-90; 116-121; 127-131; 152-157 ЗК.

Згідно ч.3 ст. 13 Конституції власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Зазначені принципові конституційні положення повною мірою стосуються і власності на землю.

Ст. 91 Земельного кодексу зобов'язує власників зе-мельних ділянок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, додержува-тися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних діля-нок та землекористувачів, а також закріплює інші обо-в'язки цих суб'єктів.

У відповідності з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод від 4.11.1950 р. кожна фізич-на або юридична особа має право мирно володіти сво-їм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» серед заходів, що можуть здійснюватися в такій зоні, у випадку запро-вадження в ній правового режиму надзвичайного ста-ну допускається примусове відчуження об'єктів пра-ва приватної власності (в тому числі і земельних ділянок) з обов'язковим наступним повним відшкодуван-ням їх вартості (ст. 10).

Власники землі, які допустили порушення законо-давства про охорону навколишнього природного се-редовища, зокрема порушили права громадян на еко-логічно безпечне довкілля або порушили норми еко-логічної безпеки тощо, у відповідності із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) притягуються до відповідально-сті. Згідно ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи — власники землі несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, наприклад, за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; розміщення, про-ектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; непроведення ре-культивації порушених земель тощо.

ІІ. Земельне законодавство та його завдання

1. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

2. Завданням земельного законодавства є регулю-вання земельних відносин з метою забезпечення пра-ва на землю громадян, юридичних осіб, територіаль-них громад та держави, раціонального використан-ня та охорони земель.

Земельне законодавство складає вся сукупність за-конодавчих та підзаконних нормативних актів, які регулюють земельні відносини. Разом вони складають, систему земельного законодавства. Основним спеціальним актом земельного законо-давства на території України є Земельний кодекс. Його особливістю є те, що він покликаний стати інтегрую-чою і цементуючою основою для розвитку вітчизняно-го земельного законодавства.

За формою, змістом, структурою та напрямками чин-ний Земельний кодекс суттєво відрізняється від Земель-ного кодексу в редакції 1992 року. Чинний кодекс ві-дображає стратегію держави, спрямовану на поглиб-лення і подальший розвиток земельної реформи, ство-рює необхідну законодавчу основу для подальшої нормотворчої та правозастосовчої практики.

Цей кодекс відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соці-альну спрямованість Він