За своїм складом земельні відносини неоднорідні. Серед них можна розрізняти відносини, що виникають у сфері належності землі, використання та її охорони, а також відтворення.

Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні відно-сини лише суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто такими відносинами, які складають зміст права власності на землю (див. комент. до ст. 78 ЗК). В реальній дійсно-сті функціонують також земельні відносини, пов'язані з охороною земель, відтворенням і підвищенням ро-дючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду та ін.

Земельні відносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізич-ними особами, юридичними особами і державою. Зе-мельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже ви-знає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні озна-ки, які складають їх правосуб'єктність. Земельна правосуб'єктність — це можливість суб'єкта бути учасни-ком земельних правових відносин. До складу право-суб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність — тобто здатність су-б'єкта своїми діями набувати земельні права і створю-вати для себе земельні обов'язки.

В ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України визначено коло суб'єктів земельних відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самовря-дування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади — це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтереси відповідно територіальних громад та держави. Спе-цифічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і на-род України. .

Серед об'єктів земельних відносин Земельний кодекс України розрізняє, по-перше, землі в межах території України, по-друге, земельні ділянки, по-третє, права на земельні ділянки, у тому числі на земельні частки (паї).

Самостійним об'єктом земельних відносин висту-пають землі в межах території України. До таких об'-єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України за-кон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поді-лу яких покладено основне цільове призначення.

Характеристика земельної ділянки як об'єкта пра-ва власності (тобто об'єкта земельних відносин) закрі-плена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої норми земельна ділянка — це частина земної поверх з установленими межами, певним місцем розташуван-ня з визначеними щодо неї правами (див. комент. до ст. 79 ЗК).

Земельна частка (пай) — специфічний об'єкт земель-них відносин. Його виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи. Право на зе-мельну частку (пай) мають члени недержавних сільсь-когосподарських підприємств, в тому числі пен-сіонери, які раніше працювали в цьому підприємстві і залишаються членами підприємства відповідно до спи-ску, що додається до державного акта на право колек-тивної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідними земельними сертифі-катами, які є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власно-сті на землю (п.17 Перехідних положень).

До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господар-ських товариств. У відповідності з Перехідними поло-женнями (п. 15) Земельного кодексу України власни-ки земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

V. Регулювання земельних відносин

1. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відпо-відно до них нормативно-правовими актами.

2. Земельні відносини, що виникають при викори-станні надр, лісів, вод, а також рослинного і тварин-ного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Правове регулювання земельних відносин здійсню-ється в першу чергу Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для за-хисту конституційних прав і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть у разі відсутності інших нормативних актів. Вона як Основний Закон країни є нормативно-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. У Конституції врегульовані найбільш принципові і найважливіші суспільні земель-ні відносини. Так, в ст. 13 встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре-сурси, які знаходяться в межах території України, при-родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власно-сті українського народу. В ст. 14 Конституції зазначе-но, що право власності на землю набувається і реалізу-ється громадянами, юридичними особами та державою. Крім того, даною нормою земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 142 Основного Закону встановлено, що земля може знаходитися і у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах.

Конституція (ст. 92) також передбачає, що найбільш важливі екологічні, в тому числі й земельні, відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, ви-ключної (морської) економічної зони, континентально-го шельфу, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законами.

Зазначені принципові положення, які знайшли своє закріплення на конституційному рівні, є основою для прийняття відповідного земельного законодавства.

Чинний Земельний кодекс України, — спеціаль-ний законодавчий акт, прийнятий