По-перше, реформування економіки і утвердження ринкових відносин, по логіці, вимагає функціонування їх у всіх без винятку сферах народногосподарського комплексу країни. Просте ж співставлення темпів проведення економічних реформ в Україні свідчить, в кращому випадку, про їх однобокість. В економічній літературі, наприклад, можна зустріти масу справедливих нарікань з приводу недостатньої розробки тих чи інших принципів, механізму реалізації ринкових ідей в тій чи іншій галузі народного господарства. Ця невідповідність між теоретико-методологічними засадами реформування і реальним станом справ в економіці особливо яскраво проявляється на прикладі промисловості і сільського господарства. Ми інколи ловимо себе на думці, чи справді усвідомлення необхідності утвердження ринкових відносин в аграрному секторі було справжньою причиною його кардинального реформування. Можливо, логічніше буде стверджувати, що істинною причиною була неспроможність економіки країни в цілому нести на собі тягар підтримки сільського господарства. Це,
звичайно, тільки припущення. Але факт залишається фактом. Організація виробництва в аграрному секторі зазнала революційних змін і в той же час аналогічні процеси в промисловості проходять еволюційним шляхом, причому темпи їх неприпустимо низькі.
По-друге. Розглянутий комплекс питань з приводу проблем реформування економіки країни в цілому і в розрізі її найважливіших сфер має безпосередньо прикладне значення. Розвиток сільського господарства в сучасних умовах неможливий в першу чергу без промисловості. Динаміка сільськогосподарського виробництва у значній мірі визначається саме цим фактором. Це проявляється в забезпеченні аграріїв сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами і т.д., що, в кінці кінців, є одним з важливих чинників обсягів сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим хотілося б навести такі цифри. Якщо у 1985 році, коли основною формою господарювання в агропромисловому комплексі Прикарпаття, як України в цілому, були колективні господарства, питома вага площ, удобрених мінеральними добривами, була фактично 100-процентною, то вже в 2002 році вона скоротилася до 34,0 %. В результаті, якщо у 1990 році урожайність зернових культур в області була на рівні приблизно 35 ц з гектара, то у 2002 році вона складала лише 26,3 ц. Висновок очевидний: яким би не було теоретичне підґрунтя реформування економіки, розвиток сільського господарства в значній мірі визначається тим станом, в якому перебуває промисловість.
І третє. Стосовно форм організації сільськогосподарського виробництва.
!!! привести офіційні дані Івано-Франківського обласного управління статистики стосовно рівня продуктивності праці, його динаміки в
сільськогосподарських підприємствах краю за останні роки (див. табл.!!!):
Табл.4.
Продуктивність праці у сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківщини (у розрахунку на 1 працівника, гривень) |
Сільськогосподарське |
з нього:
роки |
виробництво |
рослинництво |
тваринництво
1990 |
14509,1 |
13970,0 |
15249,5
1995 |
8371,2 |
9210,2 |
7307,8
1996 |
6312,0 |
6405,7 |
6185,4
1997 |
6483,7 |
7168,7 |
5385,6
1998 |
5405,9 |
4975,1 |
6155,7
1999 |
5233,7 |
5720,4
2000 |
5394,9 |
5398,4 |
5879,7
2001 |
5587,7 |
- |
-
2002 |
7372,1 |
6557,6 |
9047,3
Прості арифметичні викладки говорять таке. В 2002 році в цілому по сільськогосподарських підприємствах рівень продуктивності праці становив 50,8 % від рівня, досягнутого в 1990 році. В 1990 році, між іншим, основною формою господарювання на Прикарпатті були ще колгоспи. Зараз йде процес їх трансформації. У зв'язку з цим не можна не сказати, що цифрові дані, мабуть, не варто абсолютизувати, як правило, в економіці все набагато складніше. Так, очевидно, і в цьому випадку. Колективні форми господарювання базувалися на колективній формі власності на землю і сам спосіб організації праці в цьому секторі економіки спонукав, зокрема, до максимального використання засобів механізації. Досягнутий, чого приховувати, рівень промислового виробництва дозволяв також широко застосовувати засоби хімізації, підвищення родючості грунтів. Це, зокрема, безпосередньо й впливало на рівень продуктивності праці в агропромисловому секторі. Зараз все по-іншому. Змінилися не тільки політичні умови. Змінилася форма організації праці, розвиток промисловості, як і форма взаємовідносин між нею і сільськогосподарським виробництвом ще далекі від оптимальних і знаходяться тільки на початкових стадіях досягнення їх обопільної збалансованості. Але в даному випадку важливо ось
що. Історико-економічний досвід як нашої країни, якою б не була її специфіка, так і всіх без винятку розвинутих країн свідчить що оптимальними в агропромисловому комплексі є укрупнені, а не індивідуальні форми господарювання.
Показники |
Німеччина |
Україна
Площа сільськогосподарських угідь, млн га, |
17,3 |
42,3
в тому числі рілля |
11,8 |
34,3
Парк тракторів, млн. шт. |
1,2 |
0,43
Парк зернозбиральних комбайнів, тис. шт. |
121 |
82
Валове виробництво, млн. т:
зерно |
32 |
25,4
картопля |
9,4 |
16,0
цукор |
3,0 |
2,7
олія |
1,3 |
1,0
м'ясо (заб. вага) |
6,1 |
2,1
молоко |
27,9 |
15,9
яйця (млрд. шт.) |
13,8 |
8,8
Урожайність, ц/га:
67 |
23
зернові
цукрові буряки |
480 |
181,4
300 |
116
Надій на корову, кг |
5264 |
2120
!!! кооперативів, "2600 кооперативних кредитних банків з 20 тисячами філій, 768 коопе-ративів переробних і торгових підприємств. На землях колишньої НДР функціонує 5,3 тис. кооперативів з середнім розміром 1461 га (їм належить 80 % землі). На території колишньої ФРН нараховується майже 579 тисяч селянських господарств із середнім розміром 34,5 га. Лише 50 % з них жи*
!!! Перше - виходячи з того, що питання ціноутворення, по суті, не визнає галузевих розбіжностей, оскільки в кожному конкретному випадку, йтиме мова про вирощування пшениці чи проїзд в міському транспорті, переслідується одна мета - за допомогою цінового механізму якнайповніше врахувати затрачений час і зусилля, його розгляд вимагає у відомому розумінні абстрагування від специфіки тієї чи іншої галузі. З другої сторони, якою б не