Впливаючи на особу правопорушника, позадоговірна відповідальність, як і інші види юридичної відповідальності, спрямована на запобігання новим правопорушенням. Примус, можливість примусу здатні психологічно спонукати до певної позитивної поведінки. Проте превенція здійснюється не тільки у разі покладення відповідальності. Саме існування правової норми, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, так само є стимулюючим фактором. На відміну від відновної функції, яка діє тільки при покладенні відповідальності, превенція здійснюється і без правозастосованої діяльності. Як захід державного примусу позадоговірна відповідальність входить у систему спеціальних засобів, які здійснюють виховну функцію. Якщо відновна функція здійснюється щодо потерпілого, то превентивно-виховна функція діє не тільки на правопорушника, а й на всіх осіб. Зазначені функції притаманні і договірній відповідальності, а також іншим видам юридичної відповідальності, кожна з яких здійснюється властивим їй методом.

Загальновизнаним у юридичній літературі є положення, за яким особливості відповідальності, що застосовуються на основі норм тієї чи іншої галузі права, являють собою один із виявів характерного і специфічного для неї методу правового регулювання, що в свою чергу зумовлюється природою предмета даної галузі права. Цивільне право регулює майнові відносини у вартісній формі та немайнові, пов'язані з майновими і без такого зв'язку. Законодавство, встановлюючи міри цивільно-правової відповідальності, в тому числі позадоговірної відповідальності, чи інші цивільно-правові заходи примусу, передбачає таку їх спрямованість, яка б забезпечила нормальне функціонування відповідної групи суспільних відносин. Враховуючи об'єкт правопорушення, чинне законодавство у ст. 6 ЦК УРСР (ст. 16 ЦК України) передбачає й способи захисту цивільних прав. Так, захист майнових прав здійснюється шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, сплатою неустойки, втратою завдатку чи його сплатою, позбавленням суб'єктивного права [10, c. 510 – 513].

Перелічені заходи державного примусу за своєю юридичною сутністю є цивільно-правовою відповідальністю. Майновий характер порушеного права, а в деяких випадках, передбачених законом, немайновий, зумовлює майновий і немайновий зміст відповідальності. Позадоговірна відповідальність — це обов'язок особи, відповідальної за шкоду, відшкодувати її в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Разом з тим характер порушеного права зумовлює і можливість його відновлення (компенсації) шляхом передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна, за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого майнові наслідки, спричинені правопорушенням. Така соціальна спрямованість позадоговірної відповідальності зумовлює виникнення у неї правовідновної (компенсаційної) функції. Правовідновною функцією цивільна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, деяким видам яких також властивий майновий зміст (наприклад, штраф і конфіскація як міра адміністративної чи кримінальної відповідальності).

Здійснення правовідновної функції має викликати зменшення майнової сфери правопорушника. Коли відновлення майнової сфери потерпілого не призводить до зменшення майна правопорушника, тоді такий захід не є позадоговірною відповідальністю. Прикладом може бути двостороння (одностороння) реституція, що має місце у разі визнання угоди недійсною, повернення одержаного майна без правової підстави (ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1243 нового ЦК України).

Втрата тієї чи іншої функції призводить до припинення існування позадоговірної відповідальності як правової категорії. Зазначені функції між собою тісно пов'язані, жодна з них не має переваги над іншою.

Мета позадоговірної відповідальності — виконання всіма учасниками цивільно-правових відносин диспозиції правової норми.

4. Підстави деліктної відповідальності.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 440 ЦК УРСР, ст. 1185 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Встановлений ст. 440 ЦК УРСР (ст. 1185 ЦК України) склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 40 ЦК УРСР (глави 82 ЦК України), тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.

Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав громадянина або організації чи їхніх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р.). Необхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва,

що спричинило зниження працездатності, призводить до зменшення заробітної плати. Привласнення чужого авторства позбавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених прикладах майнова шкода є наслідком порушення особистих немайнових благ. У зв'язку з цим знищення фотографії близької людини спричиняє певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнової шкоди немає.

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, ст. 440 ЦК УРСР передбачає