Невиконання цього обов'язку є протиправною бездіяльністю, а тому ч. З згаданої статті вказує на те, що за невиконання зазначених дій (обов'язків) капітан несе встановлену законом відповідальність.

На відміну від ЦК УРСР у новому ЦК України прямо зазначається, що відшкодовується шкода, завдана як неправомірними рішеннями, діями, так і бездіяльністю особи (ст. 1185).

Бездіяльність визнається протиправною за умови, якщо в ній виявлені свідомість і воля особи. Коли особа внаслідок об'єктивних обставин не могла діяти, тоді упущена нею бездіяльність не була виявом її розуму та волі. При цьому вона не може бути визнана протиправною. Така особливість іноді безпосередньо зазначається в нормі, яка покладає обов'язок діяти. Так, наведена ст. 53 Кодексу торговельного мореплавства, покладаючи на капітана судна обов'язок подати допомогу поміченій у морі особі, якій загрожує загибель, застерігає умовою: оскільки він може це зробити без небезпеки для свого судна, екіпажу і пасажирів. Якщо така можливість об'єктивно виключається, неподання допомоги не вважатиметься протиправним. Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України, передбачаючи відповідальність за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, пов'язує її з фізичною можливістю виконати: "мав можливість подати їй допомогу", "при можливості подати таку допомогу", "неподання без поважних причин допомоги". Відсутність такого застереження в нормі, яка покладає обов'язок діяти, не може бути підставою для неврахування об'єктивної можливості діяти. Протилежний висновок суперечив би суті поведінки людини.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним. Відповідно до вимог ст. 440 ЦК УРСР (ст. 1185 ЦК України) шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках:

1) здійснення прав та виконання обов'язку. Це найпоширеніший спосіб заподіяння шкоди правомірними діями;

2) згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має юридичне значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтереси інших осіб. Пошкодження, на відвернення якого дано згоду, є у вільному розпорядженні потерпілого. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною;

3) виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яку вчинено у стані необхідної оборони. Відповідно до ст. 444 ЦК УРСР (ст. 1188 ЦК України) така шкода не підлягає відшкодуванню. Необхідна оборона є правом кожного громадянина на самозахист та захист осіб від будь-яких посягань з боку правопорушника. Шкода, заподіяна посягаючому, не підлягає відшкодуванню, оскільки вона є наслідком правомірних дій. У юридичній науці і судовій практиці докладно розроблено критерії правомірності дій, вчинених у стані необхідної оборони.

У новому ЦК України закріплена судова практика, згідно з якою, якщо при захисті від протиправного посягання той, хто обороняється, заподіяв шкоду третім особам, вона відшкодовується тим, хто вчинив напад.

У разі перевищення меж необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому, підлягає відшкодуванню. Перевищення меж необхідної оборони являє собою комуляцію двох правопорушень — кримінального та цивільного. Підставою для покладення обов'язку на заподіювача шкоди є цивільне правопорушення. Проте розмір відшкодування не може визначатися без урахування того, що шкода виникла внаслідок злочинних дій потерпілого.

4) правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами.

Крайня необхідність, як і необхідна оборона, є здійснення права на захист, тобто правомірною дією. Однак на відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаючому, при крайній необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до небезпеки, що виникла, не має. Враховуючи ситуацію, ЦК УРСР в ст. 445 покладає на заподіювача шкоди, поведінка якого є правомірною, обов'язок відшкодувати шкоду. Якщо заподіювач діяв не в своїх інтересах, а в інтересах третіх осіб, то ст. 445 надає право суду покласти обов'язок відшкодування на третю особу чи звільнити від відшкодування шкоди повністю або частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

Необхідно зазначити, що правомірна поведінка заподіювача шкоди виключає можливість ставити питання про відповідальність. Стаття 445 ЦК УРСР передбачає один із тих випадків, коли правомірно заподіяна шкода підлягає відшкодуванню (слід підкреслити, що назва даної статті не відповідає її змістові).

В новому ЦК України назву статті про крайню необхідність приведено у відповідність з її змістом. Заголовок ст. 1190 кодексу такий: "Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності".

Новий ЦК України на відміну від ЦК УРСР передбачає ще один варіант заподіяння шкоди правомірною дією. У зв'язку з цим сформульовано таку норму: "В разі прийняття закону, що припиняє право власності, завдані власникові внаслідок прийняття такого закону збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності державою за рахунок загальнодержавної скарбниці, Автономною Республікою Крим за рахунок її скарбниці, територіальною громадою за рахунок її скарбниці". Ця норма покликана захистити інтереси власника шляхом відшкодування заподіяної шкоди (збитків).

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки.