Крім того, у випадку необхідності держава винесення вироку (Україна) дає державі виконання вироку будь-які довідки про стан здоров’я і поведінку засудженої особи, інформацію про поводження з нею в державі винесення вироку і будь-які рекомендації щодо наступного поводження з нею в державі виконання вироку.

Держава винесення вироку може більше не виконувати вирок, якщо держава виконання вироку вважає виконання вироку закінченим.

Взяття під варту засудженої особи владою держави виконання вироку має силу припинення виконання вироку в державі винесення вироку, оскільки наступне виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку і лише ця держава має право приймати всі відповідні рішення.

Повноваження щодо перегляду вироку після передачі його виконання іноземній державі відносяться лише до юрисдикції держави виконання вироку (України).

Після передачі виконання вироку іноземній державі повноваження щодо помилування, амністій чи пом’якшення даного вироку відповідно до своєї конституції і законодавства мають обидві держави.

Держава виконання вироку припиняє виконання вироку, як тільки держава винесення вироку (Україна) інформує її про будь-яке рішення чи будь-яку обставину, внаслідок якої вирок перестає бути обов’язковим для виконання.

Держава виконання вироку надає державі винесення вироку (Україні) інформацію про виконання вироку: а) коли вона вважає, що вирок виконано; б) якщо засуджена особа втекла з-під варти до закінчення виконання вироку; чи в) якщо держава винесення вироку звертається з просьбою вислати спеціальне повідомлення [16].

Висновки.

Отже, дія кримінального закону базується на принципах територіальності, громадянства, реальності та універсальності.

Принцип територіальності проявляється в тому, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності згідно її Кримінального кодексу. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. Винятками з цього принципу є співробітники дипломатичних та консульських установ та члени їх сімей.

Принцип громадянства, який закріплений у ст. 7 КК України відображає положення Конституції щодо громадянства України як постійного правового зв'язку особи з державою у формі їх взаємних прав та обов'язків. Зокрема, громадяни України згідно з Конституцією України зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), а держава зобов'язана відповідати перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 8 Закону "Про громадянство" від 8 жовтня 1991 р. у редакції від 16 квітня 1997 р.)

Суть принципу універсальності полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що держава має права карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави.

Врегулювання проблеми просторової дії кримінального закону на міждержавному рівні свідчить про важливість даного інституту кримінального права.

Нормативні акти.

Конституція України (ст. ст. 2, 9, 24, 26).

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (п. 7ст. 14).

Конвенція про привілеї та імунітети об'єднаних націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції20листопада 1953р. (ст. ст. IV—V).

Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947р. СРСР приєднався до Конвенції 10 січня 1966р. (ст. ст. У-УІ).

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954р. (ст.ст. 91—93).

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р. Україна приєдналась до Протоколу 1 жовтня 1996 р.

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СІ'СР 20 жовтня 1960р.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 191,0 р. (ст. ст. 2-16, 27-33, 95-97, 121).

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СГСР 11 лютого 1964 р. (ст. ст. 29-32, 37-40).

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989р. (ст. ст. 41-45, 53-54, 58, 63, 71).

Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969р. Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993 р. (ст. ст. 21, 29, 31, 36, 37-43).

Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972р. У країна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р. (ст.ст.35—37).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Верховною Радою України 16 січня 1998 р. (ст. ст. 10, 35—37).

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998 р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978р. Ратифікований Верховною Радою України 16 січня 1998 р.

Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10грудня 1998р. Ратифікований