2.2. Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а до наслідків як умисно так і необорежно. Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Спонукання неповнолітнього до застосування допінгу, у ч. 3 ст. 323 буде мати змішану форму вини. Тому, що відношення до її наслідків може бути як умисне, так і необережне. Але відношення до дії обов'язково повинно мати прямий умисел. Особа, яка спонукає неповнолітнього, повинна усвідомлювати свої дії і керувати ними. Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. [№ 17 ст. 713].

Усвідомлення передбачає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину.

Передбачення – це розумове усвідомлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об'єктом посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.

Усвідомлення винним протиправності і карності вчиненого ним діяння не є обов’язковою ознакою умислу: незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності. [№ 11 ст. 22].

Розділ 3. Кваліфікуючі ознаки складу злочину

До кваліфікуючих ознак складу злочину можна віднести: по-перше це є повторюваність. Повторюваність є різновидом множинності злочинів. Під повторюваністю розуміють вчинення однією особою двох чи більше злочинів. Кожне із діянь, які становлять повторюваність, є самостійним злочином. Специфіка повторюваності як особливого виду множинності злочинів полягає в тому, що її утворюють тотожні або, уразі особливої вказівки законодавства, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом повторюваністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька різних складів злочинів - однією частиною статті Особливої частини КК. Повторюваність злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті, або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

По-друге. Під схилянням до вживання допінгу, вчиненим щодо двох і більше осіб, слід розуміти умисні дії, спрямовані на збудження бажання вжити цей допінг у декількох (не менше ніж у двох) осіб.

По-третє. Якщо особа раніше вчинила хоча б однин зі злочинів, які передбачені в таких статтях О. ч. КК :

ст. 314 – Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;

ст. 315 – Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;

ст. 317 – Організація або утримання місця для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

ст. 324 – Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

Крім кваліфікуючих ознак складу злочину, тут є ще й особлива кваліфікуюча ознака, яка передбачена в ч. 3 ст. 323 ККУ. Коли дії суб'єкта, який спонукав неповнолітнього до застосування допінгу, заподіяли тяжкі наслідки. Тяжкими наслідками можуть бути визнані, зокрема, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, самогубство, його тяжке захворювання.

Тяжким тілесним ушкодженням є тільки ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. [№ 13 ст. 288].

При цьому небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища, і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, чи можуть закінчитися смертю.

За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом чи наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функції – це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика; 4) руки; 5) ноги; 6) репродуктивної здатності.

Зокрема, під втратою зору слід розуміти повну сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Ознакою тяжкості тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину ( не менше 33 % ). При цьому під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротня втрата функції, яка повністю не відновлюється.

Під наслідком