Новий ЦКУ надав право фізичній особі мати кілька місць проживанні (п.6ст.26), що може утруднити питання в який суд першої інстанції подавати позов, але це відбиває реалії сьогодення, коли приписка в Україні відмінена.

Зміст позовних вимог меж має особливе місце, оскільки в ході розгляду справи можуть виникнути питання про зміну предмета прозову, межі захисту відповідача проти позову, визначення тотожності позовів тощо.

Виклад підстав позову необхідний для захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем, визначення тотожності позовів і для з’ясування предмета доказування по конкретній справі.

ЦПК України вимагає вказівки в позовній заяві на фактичні підстави позову, але не вимагає посилання на норму права, що регулює спірне право відношення (правова підстава). Але при зверненні до суду прокурора, адвоката, юрисконсульта в їх заяві має міститися і правова підстава позову, оскільки до цього їх зобов’язує професійна етика.

Ціна позову повинна зазначатися в заяві для визначення розміру державного листа.

Позовна заява має бути оплачена державним митом, згідно ст. ст. 65-69 ЦПК України. Декрет Кабінету Міністрів “Про державне мито” встановлює розміри ставок державного мита. Так, згідно ст. 3 Декрету з позовних заяв сплачується мито в розмірі 1% ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів; з позовних заяв про розірвання шлюбу – 0.5 неоподаткованих мінімумів, а з позовних заяв про розірвання повторного шлюбу – 17 гривень, тощо [12].

Визначає даний правовий акт і осіб, які звільняються від сплати держмита (ст.4 Декрету): 1) позивачі – робітники і службовці – за позовами про стягнення зарплати і іншими вимогами, що витікають з трудових правовідносин; 2)позивачі – за позовами, що випливають з авторського права, а також права на відкриття, винахід та ін.; 3) позивачі – за позовами про стягнення аліментів; тощо [12].

3.2 Інші умови реалізації права на пред’явлення позову

3.2.1 Підступність справ

Реалізація права на пред’явлення позову передбачає і дотримання правил підсудності. Якщо суддя встановить, що суб’єкт має право на судовий захист, то він повинен встановити чи підсудна справа даному суду.

Підсудність – це сукупність цивільних справ, підлягаючих розгляду і вирішенню по суті в тій чи іншій ланці судової системи, а також в тому чи іншому суді по території. Підсудність поділяється на родову і територіальну.

Призначення родової в тому, щоб розподілити всю сукупність справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто вона розмежовує судову компентенці по вертикалі, зокрема визначає, суд якої з ланок судової системи повинен вирішити справу як суд першої інстанції. Критеріями такого розмежування є рід (категорія справ), суб’єктивний склад учасників спору, наявність процесуальної ініціативи і вказівки вищестоящого суду.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду справ між однорідними судами, залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.

Суддя при прийнятні позовної заяви повинен враховувати правила родової і територіальної підсудності.

3.2.2 Дієздатність особи

Після встановлення підсудності. Перевіряється дієздатність особи, яка звернулася до суду. Такою особою може бути суб’єкт порушеного чи оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, прокурор і суб’єкт захисту прав інших осіб.

В інтересах недієздатних осіб, може бути поданий законними представниками. Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи і позов може бути пред’явлений до такого відповідача, оскільки його інтереси захищають законні представники (ст. 111 ЦПК України).

Якщо говорити про прокурора, то він згідно ЦПК (ст. 13) може брати участь і розгляді справ за його заявами про захист інтересів держави по будь-яких категоріях справ, а щодо захисту прав і законних інтересів громадян, він може він може подати позовні заяви, тільки вони за станом здоров’я чи з інших поважних причини (вік) не можуть захистити свої права, тобто закон чітко визначає повноваження прокурора по порушенню цивільної справи [3].

3.2.3 Повноваження представника

Повноваження представника стверджуються документами, передбаченими ст. 113 ЦПК України. Зокрема, в залежності від особи представника, його повноваження можуть стверджуватися – витягом з протоколу судового засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді; довіреністю; ордером, що виданий юридичною консультацією; а також усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання [3].

Документи про повноваження, як правило, в оригіналі мають додаватися до цивільної справи. Наявність копій цих документів є допустимою в тому разі, якщо доручення є постійним або виданим на строк, що перевищує час розгляду даної справи.

При відсутності належно оформленого повноваження, суддя на підставі п. 9.ст.136 ЦПК України зобов’язаний відмовити в прийнятті заяви [3].

Виходячи із вище наведеного, можна зробити висновок, що якщо аналіз передумов зазначених у розділі другому цієї роботи дає судді відповідь на запитання чи є право на пред’явлення позову у особи; то аналіз умов реалізації права на пред’явлення позову дає відповідь судді на запитання – чи правильно реалізується наявне право.

Висновки

Законодавство України проголошує і гарантує широку коло прав і свобод для всіх громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Право на позов (судовий захист) є засобом поновлення порушених суб’єктивних цивільних, сімейних, трудових прав.

Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду