З огляду на те, що особисті немайнові права фізичних осіб тісно пов’язані з особою носія, то і здійснюватися вони повинні фізичною особою самостійно. Це означає, що фізична особа повинна сама вчиняти юридично значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок різних обставин, які, як правило, пов’язані зі станом здоров’я чи недостатнім життєвим досвідом, не здатна самостійно реалізувати особисті немайнові права. І тмоу в ЦК передбачені спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:

1) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх законними представниками

2) неповнолітніх осіб – їх законними представниками чи самостійно

3) осіб, які визнані судом недієздатними - опікунами

4) осіб, визнаних судом обмежено-дієздатними – піклувальникаим.

При цьому не слід ототожнювати можливість реалізації особистих немайнових прав іншими особами з їх передачею іншим особам. Насамперед, передача особистих немайнових прав фізичних осіб заборонена внаслідок того, що особисті немайнові права тісно пов’язані з особою-носієм. А по-друге, реалізуючи особисте немайнове право шляхом вчинення юридично значимих діянь, зазначені особи створюють відповідні права і обов’язки не для себе, а для фізичних осіб–носіїв цих прав.

При цьому, крім покладених на дані органи повноважень, повинні бути передбачені спеціальні процедури чи правила, які впорядковують забезпечення здійснення фізичною особою її особистих немайнових прав. Але в основі запровадження будь-якої процедури повинен лежати принцип повноти і своєчасності забезпечення здійснення цих прав. В іншому випадку така процедура повинна бути визнана незаконною і скасована в передбаченому законом порядку.

Однак забезпечення здійснення особистих немайнових прав тільки з боку органів державної влади, влади АРК та місцевого самоврядування було б недостатньою гарантією. Адже особа вступає в суспільні відносини не тільки з органами влади, а й з іншими учасниками суспільних відносин, які також можуть своїми діями перешкоджати своєчасному та повному здійсненню фізичною особою своїх особистих немайнових прав. Для усунення таких негативних наслідків їх діяльності ЦК вводить правило, згідно з яким юридичні особи. Їх працівники зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних і юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов’язані вони певними взаємними правилами та обов’язками один щодо одного, чи ні. Цим самим фактично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона припускається неправомірною.

Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з іншими цивільними правами, на їх не відчуженість від особи-носія та неможливість відмови від них чи позбавлення їх з боку інших осіб, ЦК передбачає можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом.

Ст. 274 ЦК України не передбачає конкретних обставин, за яких особисті немайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановлюється ієрархічність обмеження цих прав. Так, якщо особисте немайнове право встановлюється Конституцією України, то і обмежене воно може бути виключно нею (ст. 64 Конституції України), а не ЦК чи іншими законами.

Захист особистих немайнових прав

Необхідність встановлення засад захисту особистих немайнових прав зумовлена тим, що фізична особа може зазнати певних перешкод при реалізації цих прав, які можуть виражатись у вчиненні протиправних посягань з боку інших осіб. В цьому випадку особа наділена правом захисту.

Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, виникнення загрози порушення особистого немайнового права, змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

1) вимагати не порушення цих прав

2) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права

3) вимагати відновлення цих прав у випадку їх порушення.

ЦК наділяє особу можливістю застосування для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб:

1) загальні способи захисту

2) спеціальні способи захисту, які встановлені для певної категорії прав в цілому, та конкретного права зокрема.

Слід зауважити, що незважаючи на назву “загальні способи захисту цивільних прав, що вказує на їх універсальність щодо всіх категорій прав, не всіх їх універсальність щодо всіх категорій прав, не всіх їх можна застосувати для специфіки відповідного права, способу його порушення та наслідків, що спричинило це порушення.

Спеціальні способи захисту поділяються на 2 підгрупи:

1) ті, що можуть застосовуватись до всіх прав даної категорії (відновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК)

2) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч. 3 ст. 294 ЦК).

При цьому особа може застосувати як один спосіб захисту так і їх сукупність, незалежно від того, чи відносяться вони до загальних, чи до спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту відповідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту.

Строки позовної давності до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, крім випадків, що прямо