право на штучне переривання вагітності, яким наділені жінки, якщо вагітність не перевищує 12 тижнів;

право на штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показниками;

Даний перелік прав не є вичерпним, оскільки життя доволі різноманітне в своїх проявах і з суспільним розвитком можуть виникнути все нові повноваження щодо права давати життя іншим. Так, суттєві зміни в праві на життя можуть виникнути з розвитком медицини, генетики, трансплантології, клонування тощо.

Застосування методів стерилізації може здійснюватися за бажанням чи добровільною згодою пацієнта в акредитованих установах охорони здоров’я за медичними показними, що встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Операція штучного переривання вагітності (аборт) припустима за бажанням жінки в спеціально акредитованих установах охорони здоров’я за умови вагітності терміном не більше 12 тижнів. Аборт при вагітності від 12 до 28 тижнів за спеціальними і медичними показниками може бути зроблений в окремих випадках і в порядку встановленому Кабміном України.

Застосування штучного запліднення та імплантація ембріона проводиться тільки за згодою дієздатної жінки за умови згоди подружжя, забезпечення анонімності донорів і збереження лікарської таємниці, правом на застосування та імплантацію ембріона користується тільки повнолітня жінка. Максимальний вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення становить 40 років. Подружжя мають право на інформацію про результати медико-генетичного обстеження донора, його зовнішніх даних, національності, разом з тим забезпечується анонімність донора.

Відповідно до Закону України „Про забезпечення та епідемічного добробуту населення” від 24 лютого 1994 року, фізичні особи мають право на санітарне та епідемічне благополуччя, що являє собою такий стан життєдіяльності людини, при якому існують умови, сприятливі для життя. Підприємницька та інша діяльність, що загрожує життю і здоров’ю населення не допускається. Фактори навколишнього середовища (природні і штучно створені), що безпосередньо оточують людину, повинні бути безпечними. Будь-які біологічні (вірусні, бактеріальні організми і біотехнології), хімічні (органічні і неорганічні, природні і синтетичні), фізичні (шум, вібрації), соціальні (харчування, водопостачання) та інші фактори, що впливають на людину, не повинні заподіювати шкоду життю і здоров’ю людині. Шкідливий вплив підприємницької чи іншої діяльності, що створює загрозу життю і здоров’ю майбутніх поколінь. Вимоги безпеки для здоров’я – це розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, санітарно-епідемічні нормативи, правила, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься до медичної компетенції. З метою встановлення дійсної небезпеки для життя і здоров’я певної діяльності може проводитись санітарно-епідеміологічна експертиза.

Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного добробуту населення” передбачає цивільно-правову відповідальність за порушення санітарного законодавства. Підприємства, установи, організації, підприємці і громадяни, що порушили санітарне законодавство, якщо це призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних уражень, тривалої чи тимчасової втрати працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов’язані відшкодувати збитки, а також компенсувати додаткові витрати на проведення санітарних і протиепідемічних заходів, витрати лікувальних установ на надання медичної допомоги потерпілим.

Право на здоров’я

З правом на життя тісно пов’язане право на здоров’я. здоров’я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на здоров’я містить:

право на охорону здоров’я;

право на надання медичної допомоги:

право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги;

право відмовитися від надання медичної допомоги;

право на надання психіатричної допомоги;

право на медичне страхування;

право на інформацію про стан свого здоров’я;

право на таємницю про стан свого здоров’я;

право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я;

Охорона здоров’я – система законів, спрямована на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності людини при біологічно можливій індивідуальній тривалості життя. Охорона здоров’я забезпечується систематичною діяльністю державних та інших організацій, завданнями яких є забезпечення потреб населення в сфері охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів чи послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Складовими частинами права громадян на охорону здоров’я є: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування і забезпечення, необхідні для підтримки здоров’я: безпечні для життя і здоров’я навколишнє середовище; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку, кваліфікована медико-санітарна допомога, включаючи вільний вибір лікаря і лікувальної установи; достовірна і своєчасна інформація про стан свого здоров’я, здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику і їхній ступінь; правовий захист від незаконних форм дискримінацій, пов’язаних зі станом здоров’я; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди й інші.

Основними принципами охорони здоров’я є: визнання охорони здоров’я приоритетним напрямком діяльності держави; дотримання і забезпечення прав і свобод людини в цій області; пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, національними, індивідуальними інтересами, рівноправність громадян, демократизм, загально доступність медичної допомоги й інших послуг в області охорони здоров’я; попереджуючого-профілактичний характер підходу до охорони здоров’я; орієнтація на сучасні стандарти здоров’я і медичної допомоги, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; децентралізація державного керування; розвиток самоврядування установ і самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі та інше.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних, оздоровчо-профілактичних програм. Держава гарантує реалізацію прав в області охорони здоров’я шляхом створення розширеної мережі установ охорони здоров’я, надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, здійснення державного і суспільного контролю і нагляду в області охорони здоров’я, установлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян