Діяльність будь-якої особи, здійснювана в розріз цими завданнями, яка приводить до забруднення, знищення, іншого не сприятливого впливу на довкілля, є незаконною. Будь-яким особам належить право вимагати припинення такої діяльності. У випадку відмови від припинення такої діяльності, вона може бути припинена за рішенням суду.

Право на інформацію про стан навколишнього середовища включає вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища (екологічної інформації), її вільне одержання, використання, поширення і збереження. Крім зазначених прав у цій сфері, варто виділити право на медико-генетичну допомогу. В інтересах збереження генофонду держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що негативно впливають на генотип людини. Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генотипу людини.

З метою запобігання інфекційних захворювань, державою забезпечується науково обґрунтована профілактика, лікування, локалізація і ліквідація масових інфекційних захворювань.

Для підтримки здоров’я населення необхідний відповідний життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичне і соціальне обслуговування. Тому держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, вибір при придбання товарів в обсязі, який забезпечує рівень споживання, достатній для підтримки здоров’я і життєдіяльності. До таких прав належить: гарантований рівень споживання, державний захист прав, належна якість товарів і їх безпечність, відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, моральної і матеріальної шкоди заподіяної небезпечними для життя і здоров’я товарами.

Складовою частиною права на безпечне навколишнє середовище є право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо. Медичні, фізіологічні і санітарно-гігієнічні вимоги, які стосуються життєвого рівня населення, затверджуються Верховною Радою України.

З метою забезпечення сприятливих умов для здоров’я, праці, відпочинку, навчання і побуту, забезпечення високого рівня працездатності, профілактики травматизму і профзахворювань, отруєнь, а також з метою запобігання іншої можливої шкоди для здоров’я, встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги. Це вимоги до організації виробничих процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а до якості машин, устаткування, будівель, споживаючих товарів та інших об’єктів, які можуть несприятливо впливати на здоров’я.

Розділ ІІІ

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно главою 22 УК України належить:

право на ім’я;

право на повагу до гідності та честі;

право на індивідуальність;

право на особисте життя та його таємницю;

право на інформацію;

право на особисті папери;

право на таємницю кореспонденції;

право на захист інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та інших художніх творах;

право на місце проживання та недоторканість житла;

10) право на вибір роду занять;

11) право на свободу пересування;

12) право на свободу об’єднань;

13) право на свободу творчості;

14) право на мирні зібрання;

Право на ім’я

Ім’я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Воно складається, як правило, з імені, прізвища та по батькові.

Аналізуючи право на ім’я, слід зауважити, що воно містить у собі:

право на володіння, користуванням та розпорядженням іменем;

право вимагати звертатись до особи по імені;

право на псевдонім;

право вимагати зупинити незаконне використання свого імені.

Значення імені в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов’язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов’язки під своїм іменем.

Право на володіння власним іменем закріплене у ч. 1 ст. 294 УК України і включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи біти носієм відповідного прізвища, ім’я та по батькові. Слід зауважити, що реалізація цього права відбувається внаслідок реалізації батьками (усиновителями), опікунами, а передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом іншого особистого немайнового права – права на присвоєння імені.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. У випадку, коли мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ.

Ім’я дитини також визначається за згодою батьків. ім’я дитини, народженою жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визначення батьківства визначається матір’ю дитини. При цьому дитині маже біти дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

Присвоюючи ім’я, батьки мають право використовувати ім’я передбачене чи непередбачене Довідником власних імен, керуючись лише здоровим глуздом. Однак видається, що у випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне „екзотичне” ім’я, то органи опіки та піклування або ж суд може враховуючи засади розумності, а також вимоги до реалізації цивільного права відмовити батькам в реєстрації такого імені, керуючись при цьому, передусім, інтересами дитини.

Найменування дитини по батькові визначається за іменем батька. У випадку народження дитини жінкою яка не буває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Дозволяється громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати „по батькові”, записувати у паспорт дитини лише її прізвище та ім’я.

Якщо між батьками не досягнута згода щодо прізвища, імені та по батькові дитини, то цей спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Під поняттям транскрибованого слід розуміти такий запис імені особи, який, як читається відповідно до національних традицій, так і пишеться.

Право вимагати від інших осіб