Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність у сфері товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Не зважаючи на те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнатори та консигнанти тощо, законодавство України не визначає їх юридичний статус та суть діяльності.

У міжнародній практиці торгове посередництво виражається у таких видах послуг, як кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та інше. Щоб зрозуміти суть договору комісії, необхідно звернутися до норм цивільного права України.

Визначення договору комісії дано у новому цивільному кодексі України, в главі 69, а зокрема в ст. 1011 (в ЦК 1963р. визначення подано в ст. 395). За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента22 Цивільний кодекс України. – К., 2004..

З даного визначення можна зробити висновок, що за договором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов’язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Слід зазначити, що це характерна риса договору комісії.

Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, не зважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами11 Цивільне право України: У 2-х кн./ За ред. О. В. Дзери, Н. С.Кузнєцова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – с. 539..

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов’язки сторін з’являються ще до передачі майна комітентом комісіонеру.

Договір комісії є двохстороннім, тобто таким, у якому кожна сторона (комісіонер і комітент) має певні права та обов’язки. Також договір є оплатним. Кожна сторона зобов’язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема, комісіонер зобов’язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент – сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказами Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 13 березня 1995р. №37 учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах господарюючий суб’єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д11 Законодательство о торговле. – К., 1997. – Ч. 2. – с. 349..

Господарюючим суб’єктом за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, установ, вузів, тобто у Правилах перелічені суб’єкти, які можуть бути комітентами.

Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і в зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку. Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу надлишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об’єднання також виконують комісійні доручення організацій на купівлю імпортних товарів за кордоном22 Цивільне право: Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів/ За ред. Д. В. Боброва, О. В. Дзера, Н.С.Кузнєцова. – К.: Вентурі, 1997. –с. 271..

Договір комісії має багато загального з договором доручення. Виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя як у договорі доручення, так і в договорі комісії, задача обох договорів як правило, полягає у здійсненні правочинів на користь іншої особи. На підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Однак зовнішня подібність договорів доручення і комісії вичерпується