626].
Отож зміст договору (умови буде залежати від виду того чи іншого конкретного договору). Тож перед тим ніж укласти договір сторони мають дійти згоди, щодо істотних умов, тобто таких, які передбачені законом для конкретного виду договору.
Наприклад: умова про ціну є необхідною для будь-якого оплатного договору і коли особа виявить бажання передати річ у постійне користування, але не буде вимагати оплати – це означає, що це не договір купівлі – продажу, а дарування. Це яскравий приклад впливу істотних умов на укладення договору.
Отже умови мають велике значення, бо саме вони диктують (визначають) права і обов’язки сторін у конкретному виді довірчих відносин.
РОЗДІЛ 2.
Загальна характеристика вимог, які ставляться до процесу укладення договору
Договір є основною виникнення зобов’язальних відносин. Для того, щоб він набрав юридичної сили, тобто був дійсним він має відповідати певним умовам. Оскільки договір є дво – або багатостороннім, то умови його дійсності визначаються за загальними правилами дійсності правочини.
У ст. 203 УК України сформульовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для того, щоб правочин мав належну юридичну силу. Ці умови ще можна назвати умовами дійсності. До них належать:
1. Волевиявлення сторін.
2. Законність дій.
Дотримання встановленої законом форми договору.
4. Право – та дієздатність сторін.
5. Реальне настання правових наслідків.
При недодержані даних умов договір буде вважатися недійсним повністю, або в окремій частині, де суперечить закону.
Щоб краще зрозуміти дані вимоги, для того щоб їх використовувати ефективно, необхідно провести їх аналіз.
1. Волевиявлення сторін, саме воно є тим першорушієм спрямованим на встановлення, факту або припинення певного юридичного факту.
Воно полягає у вільному правовому виборі учасниками цивільних правовідносин, (громадянами, юридичними особами та іншими учасниками згідно ст. 2 УК України), контрагента і вироблені умов договору.
Лише як виняток, з метою забезпечення інтересів державою, її громадян, законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб’єкта укласти договір. Наприклад: законодавець піклуючись про інтереси громадян „положення про положення і порядок проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” зобов’язує власників автомобілів укласти договір страхування цивільної відповідальності, але він не обмежує їх у виборі страхової компанії.[2; 259 – 260]
Щодо волевиявлення сторін важливе значення має воля не даної особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників повинно збігатися і відповідати один одному, тобто бути вільним і відповідати внутрішній волі учасників. Щодо останнього, то важливою є відповідність зовнішнього вияву волі учасників їхній справжній внутрішній волі або твердому наміру досягти певних юридичних наслідків.
Такої відповідності чи єдності волі і волевиявлення немає, якщо договір укладений під впливом насильства, обману, погрози або внаслідок угоди представника однієї сторони, щодо другої чи збігу тяжких обставин.
Погроза може бути підставою для визнання договору недійсним, якщо з обставин, які мали місце на момент укладення договору, були підстави вважати, що відмова учасника договору від його укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Під насильством розуміють фізичний або психологічний вплив на особу – учасника договору або його близьких з метою спонукання його до укладення договору.
Недійсність договору у випадку обману буде мати місце тоді – коли одна із сторін введе в оману іншу і це призведе до неправильного волевиявлення.
Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких, які змусили укласти договір на вкрай не вигідних для нього умовах.
Проте в ст. 204 УК України закріплена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
2. Законність дій. Держава не можу допускати укладення протиправних договорів. Це означає, що договір за своїм змістом повинен відповідати вимогам закону, а також іншим нормативно-правовим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції [1; 297 – 298].
Відповідно до чинного законодавства цивільні права та обов’язки виникають з договорів в передбачених законом, ат також договорів, які хоча і непередбачені законом проте на суперечать йому, такі договори вважаються правомірними.
Також потрібно зазначити, що при укладені договорів не передбачених законом сторони повинні дотримуватися моральних засад суспільства і принципів цивільного законодавства.
Прикладом незаконності договору буде: укладення сторонами договору під страхом насильства або погрози, порушує принцип свободи вступу в договірні відносини. Відповідно він буде вважатися неправомірним.
3. Дотримання встановленої законом форми є важливою умовою і атрибутом договірних відносин. Форма договору є способом вираження волі сторін. Вона може бути усна або письмова. Письмова може засвідчуватися нотаріусом або підлягати державній реєстрації .
Письмова форма забезпечує чіткість та визначеність у взаємовідносинах учасників, запобігає виникненню можливих спорів з приводу наявності самого факту укладення договору або його змісту.
На свій розсуд сторони можуть обрати найпростішу (усну) форму договорів навіть у тих випадках, коли закон передбачає для цих випадків просту письмову форму, яке без наслідків недійсності договору при недодержані письмової форми.
Усна форма, неприпустима при укладені договорів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація.
Форма договору впливає і на зовнішнє вираження документа підписаного сторонами, який може бути у формі одного документа так і формі листів якими обмінюються сторони (телеграфами, телефонами та ін.) підписаними стороною яка їх відсилає [9; 622].
4. Право та дієздатність сторін. Відомо, що договір є юридичним фактом, який встановлює, змінює чи взагалі припиняє права і обов’язки його учасників. Сторони вступаючи у відповідні правовідносини повинні бути наділені певним обсягом права та дієздатності.
Правоздатність –