Дієздатність – це здатність особи (фізичної та юридичної) своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх не виконання.

Дієздатність є не завжди повною вона може зазнавати обмежень в залежності від віку особи, психічного стану, чи при наявності у особи шкідливих звичок які ставить її саму, а також сім’ю у скрутне матеріальне становище.

У таких ситуаціях замість цих осіб виступають їх законні представники, батьки, опікуни чи піклувальники. Але з умовою укладення ними договорів, які не будуть порушувати права, а навпаки приносити користь.

5. Реальне настання правових наслідків.

Договір – це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Саме цим договір відрізняється від інших договірних форм, що використовуються в інших галузях права.

У випадку укладення фіктивного чи удаваного правочину, він вважається законом нелегальним (тобто не дійсним).

Можна зробити висновок, що кожна з перелічених вимог, укладення договору є необхідною і важливою. І при порушені хоча б однієї договір вважається не дійсним. Недійсність передбачає повернення сторін у попередній стан, тобто кожна сторона зобов’язана повернути одна одній у натурі все, що одержала на виконання цього договору, а в разі не можливості такого повернення відшкодовується вартість одержаного за цінами, які існують на момент взаємних розрахунків.

РОЗДІЛ 3.

Умови дійсності договорів та їх види

У цивільному обороті може бути установлений будь-який договір, який відповідає вимогам чинного законодавства або не суперечить йому.

Договір є взаємною угодою, тому в ньому містяться окремі положення, умов, які визначають права та обв’язки учасників.

Сутність цих умов погоджених між сторонами і становить зміст договору.

Зміст договору визначає ст. 628 УК України. Його становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови визначені на розсуд сторін стосуються випадків, коли сторони можуть відступати від їх змісту і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Так, наприклад: відповідно до ст. 661 УК, ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить на покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма носить диспозитивний характер, оскільки визначає можливість сторін визначити момент переходу ризику до покупця іншим чином, ніж це передбачено нею.

Умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства стосуються оперативних норм, які є обов’язковими для сторін і не можуть змінюватися на їх розсуд. Зміст договору, укладеного на підставі обов’язкового для сторін правового акту має відповідати цьому акту і не іначе.

Згідно пункту 2 цієї статті учасники цивільного обороту можуть укласти договір, як передбачений, так і не передбачений цивільним законодавством, а також договори, зміст яких складають елементи різних видів договорів. Такі договори називаються змішаними. Вони найчастіше укладаються для врегулювання певної сукупності відносин між сторонами не укладаючи декілька договорів, а один змішаний договір.

Утім незалежно від диспозитивних чи оперативних норм обов’язково в договорі мають бути визначені істотні умови, тобто ті умови за відсутності яких договір не може бути укладений. [8; 542]

Крім істотних зміст договору можуть складати також звичайні та випадкові умови.

Не виникає сумнівів, що при відсутності істотних умов договір буде вважатися не дійсним, навіть якщо будуть звичайні і випадкові. Адже саме істотні умови – це умови договору:

по – перше, які визначені законом;

Наприклад: договір про оренду державного чи комунального майна; сторонами обговорюється об’єкт майна (склад, вартість майна), строк дії договору, оренда житла та ін.

по – друге, необхідні для договорів даного виду;

Наприклад: істотними є ті умови, які прямо на названі у нормативних документах, але конче потрібні для договорів даного виду (умова, яка є необхідною для будь-якого оплатного договору). [3;8]

по – третє, усі ті умови, щодо яких за волею однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови, як вже було сказано.

Загальні – це такі умови, які передбачаються законом чи іншим нормативно-правовим актом і за звичаєм встановлюються в договорі в наслідок самого факту його укладання.

Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують взаємного погодження і про них не обов’язково застерігати в тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них – наймодавець чи наймач – проводитиме ремонт зданого у наїм майна, то діятиме диспозитивне правило, а саме: обов’язок проводити за свій рахунок поточний ремонт накладається на наймача. [6; 421 – 422]

Випадковими – прийнято вважати умови договору, які погоджені сторонами при наявності диспозитивної норми або з метою вирішення питань, не врегульовані законодавством.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін знаходять місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов і сторони повинні їх додержуватися. Саме тому на перший погляд відмінності між істотними і випадковими умовами стосовно того чи іншого конкретного договору відсутні, оскільки кожна з них підлягає безумовному виконанню. Проте їх відмінність одразу проявляється, як тільки виникає спір з приводу факту укладання договору. За відсутності умов, які об’єктивно відносяться до істотних нема і самого договору.

Випадкові умови можна виділити також порівнянням їх із звичайними; якщо якусь умову внесено у договір