свободу творчої діяльності. У ст.54 Конституції України встановлено, що громадянам України гарантується свобода літературної, художної, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з іншими видами інтелектуальної діяльності. Закріплюється, що кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава зобов’язана сприяти розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. При цьому держава повинна забезпечувати збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, вживати заходів щодо повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
ІІІ. Що стосується конституційних обов’язків, то вони є відносно самостійним інститутом, що об’єднує певну групу конституційно-правових норм, які позначені певною єдністю і виділені в особливий комплекс у системі конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. Призначення цих норм визначається тим, що виконання обов’язків є передумовою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Людина повинна виконуати певні обов’язки, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати шкоди державі, суспільству, іншим людям. Тобто обов’язки людини є логічними і обов’язковими аналогами відповідних прав і свобод.
Отже, конституційні обов’язки людини і громадянина – це закріплені в конституційно- правових нормах формально виражені правила належної поведінки людини, які застосовуються до будь-яких осіб, які перебувають на тереторії даної держави, або до поведінки громадян даної держави, незалежно від місця їх перебування, з метою запобігти нанесенню непоправної шкоди державі, суспільству, правам і свободам інших людей.
Як правило, в умовах застосування ліберальної (західної) концепції прав і свобод людини конституційні обов’язки громадян формулюються в обмеженому обсязі, а то і зовсім не згадуються у Конституції. Так, у Конституції України їм відведено лише 4 статті (статті 65-68) з 48, які включено до розділу ІІ. Для порівняння зазначу, що в Конституції УРСР 1978р. 11 статей містили обов’язки громадян, що становило 1/3 від загальної кількості статей, присвячених правам та обов’язкам громадян.
До основних обов’язків людини і громадянина відносяться:
Обов’язки захисту Вітчизни, незалежності і тереторіальної цілісності України, шанування її державних символів. Перш за все, мається на увазі захист України від збройної агресії, який є найважливішою функцією держави і справою честі всього Українського народу, обов’язком кожного її громадянина. Водночас захист Вітчизни означає, що громадянин України зобов’язаний захищати і відстоювати її суспільний лад від усіляких посягань, підтримувати громадський порядок, зберігати національну кльтуру і т.ін.
Громадяни проходять військову службу відповідно до Закону України від 25.03.1992 р. “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, а також Закону України від12.12.1991 р. “Про альтернативну (невійськову) службу”, норми якого поширюються на тих громадян, які в силу свої релігійних переконань не можуть проходити військову службу.
Державні символи України, будучи закріпленими Конституцією потребують відповідної поваги і захисту. Чинним законодавством глум над державною символікою розглядається як злочин, передбачені ст.338 КК України.
Обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. Цей конституційний обов’язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25.06.1991р. “Про охорону навколишнього природного середовища” зобов’язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об’єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об’єктів тваринного світу, лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.
Вимоги щодо охорони пам’яток історії та культури, які належать громадянам визначаються Законом України від 13.07.1978р. “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”. Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам’яткам історії та культури або її охоронній зоні, зобов’язані відновити у попередньому стані пам’ятку або вказану зону, а при неможливості цього – відшкодувати заподіяні збитки.
Чинне законодавство встановлює правило, за яким у разі відмови добровільно відшкодувати збитки, заподіяні порушеннями порядку використання і охорони природних ресурсів, пам’яток історії та культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.
IV. Гарантії прав та свобод людини і громадянина – умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод особи. Поняття “гарантії” охоплює усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення.
Проблема гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні є однією з актуальних проблем у вітчизняному законодавстві. Конституція України вперше визначила перелік прав і свобод людини і громадянина та гарантії їх забезпечення, який відповідає світовим стандартам.
В цілому українські вчені-конституціоналісти сходяться в думці, що система гарантій прав і свобод людини і громадянина включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, необхідні для забезпечення і фактичної реалізації та всебічної охорони прав і свобод особи, а також власне, механізм їхнього захисту.
Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії – правові засоби
