Міністерство освіти і науки України

Західноукраїнський економіко-правничий університет

кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

на тему: Правова культура особи: поняття, структура та значення. Засоби формування правової культури особи в Україні

Студентки ____________________

Група ________________________

Спеціальність _________________

Форма навчання _______________

Керівник ______________________

______________________________

(Прізвище та ініціали)

______________________________

(Вчена ступін)

______________________________

(Звання)

2004 р.

Зміст

1. Вступ

2. Поняття правової культури як складового елементу загальної культури суспільства

3. Структура та характерні риси правової культури

4. Правова культура особи як структурний елемент правової культури. Її особливості та елементи.

5. Значення правової культури в правовому житті суспільства і держави

6. Чинники та засоби формування правової культури особи в Україні

7. Висновки

8. Використана література

1.Вступ

Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової дкржави потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян їх правової культури, законослухняності, подолання явищ правового нігілізму тощо. У засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. №575 – XIV підвищення правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формувалися поваги до закону та визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики. Проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян), незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у потенційній характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різних елементів, а також пов’язаної з нею категорії – правосвідомості людини і громадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.

До часів незалежності України у визначенні поняття правової культури увага акцентувалась на суб’єктивно-психологічних характеристиках: знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття звконності та справедливості Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве – М., 1966. – с.35. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури – фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.

У 80  х роках з’явились цікаві праці правового, філософського, соціалогічного характеру, у яких зачіпався надто широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи Сальников В. П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов, 1989. – с.143. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані. Основу цього аналізу складає таке розуміння правової культури, за яким право інтерпретується як важлива соціально-культурна цінність, еквід’ємний елемент правової культури суспільства, що інтерпретується особою.

Жодне суспільство не може існувати без взаємодії своїх членів одне з одним, з соціальними осередками з самим суспільством. У процесі взаємодії відбуваються зіткнення інтересів, мотивів, волі учасників соціального спілкування. На певному етапі суспільно-історичного розвитку на перший план виступає право як один із ефективних засобів координації взаємодії, регулювання діяльності державних органів, громадських організацій, представників різних прошарків суспільства. Правова форма регулювання, правова культура, норми і цінності права – це, як зазначає Є. Аграновська, елементи соціо-нормативної культури суспільства.

У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку із точки зору з’ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція ніби-то не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Це, звичайно, суперечило реальній сутності, оскільки саме через засвоєння предметних форм у юриструденції, як слушно зазначає В. Сальников, відбувається розвиток індивідуальної форми правової культури людини – збагачується її правові знання, набуваються звички керуватися законам, поважати право.

Право здійснює безпосереднє регулювання відносин людей не тільки завдяки його ідеалогічній функції, а й через категорії прав, свобод та обов’язків. Останні являють собою зафіксовані у нормах права людини взірці поведінки, у відповідності з якими людина зіставляє свої дії або вчинки та оцінює їх. Це дає змогу визначити правову культуру суспільства як суцільне явище, що складається з трьох елементів: а) права, правовідносин, прав та обов’язків як змісту правовідносин; б) правосвідомості, завдяки якій правова культура “потрапляє” до свідомості людини; в) законності, правопорядку.

У своїй роботі я не ставлю за мету охарактеризувати кожний з елементів правової системи, а тільки той, що на мою думку, становить її основу. Це правова культура особи. Вона є здобутком людини в процесі опанування права. Всебічне і повне усвідомлення суті і змісту правових явищ під силу лише фахівцям, що мають правову культуру на високому рівні. Лише люди з залежною правовою культурою здатні дотримуватись принципу здорового глузду. Це однаково потрібно, не тільки для того, щоб самому не перешкоджати іншим, а й щоб інші не шкодили.

2. Поняття правової культури як складового елементу

загальної культури суспільства

Культура завжди цікавила суспільні науки як сфера громадського життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, культура мистецтва, правова та політична культури), а також як спосіб життєдіяльності особи, колективу та суспільства в цілому.

Відомі дослідники правової культури здійснили досить результативні спроби узагальнити і класифікувати всі визначення цього феномена. А. П. Семітко, враховуючи ту обставину, що не існує повної, більш-менш загально-визнаної класифікації правової культури, узагальнив і виокремив чотири групи визначень даного явища.

Першим і досить довго пануючим у суспільних науках підходам є інтерпритація культури як всього того, що створено людиною, на відміну від того, що дано природою Семитко А. П. правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, процесс. – Свердловск, 1990 р. –