Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на таких принципах Гавриленко І. Правова держава і правова культура. Право України, 1993. №1 –ст.28:

1) панування права у всіх сферах суспільного життя та верховенство закону, який виражав би правові принципи суспільства. Закон має відповідати правовим принципам рівності і справедливості, не обмежувати свободу особи, робити її нерівноправною з державою. Остання у законах повинна виражати об’єктивні суспільні відносини, не допускати “юридичного насильства” над нею;

2) зв’язок законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян. Держава яка видає закон, не може сама його порушувати. Він спрямований проти різних форм свавілля, анархії, вседозволеності;

3) непорушність свободи особи, її прав та інтересів, честі і гідності, їх охорона та гарантованість. Право, закон уособлюють норму свободи, а забезпечення прав і свобод особи через закон – важлива функція правової держави.

Конституція закріплює права і свободи громадян – економічні, політичні, соціальні, культурні, особисті, має перелік їх гарантій. Проте, ще існують недоліки правового механізму, призначення якого усувати та запобігати порушенням прав і свобод тощо.

Однією із складових правової характеристики суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, маштабами і якістю юридичної освіти Цвік М. В. Загальна теорія держави і права. Навчальний підручник. – Х., 2002. –с.246. Її гносеологічна функція (пізнавальна) не передбачає накопичення знань про право, його сприйняття, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової діяльності.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури повинно відповідати законодавство, яке характеризується науковою обгрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких, або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових принципів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правовідстоювних, зокрема правоохоронних, органів є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю традиційно становить один із рівнів правової культури суспільства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової системи, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правової політики, правової традиції, звичаї, доктрини).

Окрім правової культури суспільства існує і правова культура соціальної групи. Що визначається як одна із форм правової культури суспільства і виступає у вигляді системи правових поглядів, знань, почуттів, ціннісних орієнтацій та інших структурних утворень правової культури спільності людей. Вона зумовлена правовою культурою суспільства, національних меншин. Правова культура соціальних груп, містить ті ж якості і ознаки, що й правова культура суспільства та правова культура особи, оскільки є посередньою категорією між двома попередніми. Тому, що у реальному житті не може бути правової культури соціальної групи (правової культури особи) без правової культури суспільства, і навпаки, правова культура, як соціальне явище, єдина.

Не менш цікавим поняттям, що входить до складу правової культури, є професійна правова культура, що визначається як одна із форм правової культури суспільства і виступає у вигляді системи правових поглядів, знань почуттів, ціннісних орієнтацій та інших структурних утворень правової культури тієї спільності людей, які професійно займаються юридичною діяльністю, що потребує спеціальної освіти і практичної підготовки Гавриленко Г. Правова держава і правова культура. Право України, – 1993, – №1. –ст.30.

Кожний напрям юридичної діяльності вносить своюспецифіку в правову культуру її представників, виступає основою формування особливого виду правової культури, характерною для представників тих чи інших юридичних спеціальностей. Рамки професіональної правової культури розширяються перш за все за рахунок заміщення багатьох посад юристами. Зміни діяльності представницьких органів в бік розширення правотворчості також викликають необхідність правової культури депутатів і представників державних органів, керівників територіального самоврядування та інших.

Особливість саме юридичної професії полягає в тому, що постійно вирішуються складні проблеми, щодо життя, честі та гідності людей. Прийняття юридичних рішень потребує від професіонала-юриста великої концентрації морально-психологічних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокої напруги, відповідальності перед клієнтом, колективом, у якому ви працюєте, врешті-решт перед суспільством. Тому юрист повинен володіти в необхідній мірі нормами психології, політики, етики, естетики; обсягом культурних цінностей, юридичних, політичних, психологічних, етичних. Це також вміння практично користуватися ціннісними принципами та нормами: гласністю, демократією, політичним плюралізмом, правами і свободами, не порушуючи норм Конституції і законів.

Отже, щоб розкрити суть та особливості правової культури,