слід було охарактеризувати кожний з її структурних елементів. Проте, можна підкреслити, що загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов’язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображає стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості. Обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.
Важливим є й те, що характеристика правової культури пов’язана з важливою передумовою про відсутність єдиної правової культури для всіх народів і націй Невважай И. Д. Типы правовой культуры и формы правознания. Правоведение. – М., 2000 №2 –с.29. І справді розмаїтність правових культур у сучасному світі підтверджується використанням, по-перше, поняття національна правова кльтура, яке відбиває специфіку правової культури одиничного; по-друге, поняття “правова культура локальної цивілізації”, що відбиває специфіку правової культури окремого і, по-третє, поняття “правова культура світопорядку”, яка відбиває специфіку правової культури загального.
Але її якісна характеристика розкривається в тому, що вона розуміється як система правових цінностей, що утворюються в ході розвитку суспільства і відображують прогресивні досягнення минулого і сьогодення. Правова культура не існує поза культурою її об’єктів, вона є умовою. Результатом їх культурно-правової діяльності.
4. Правова культура особи, як структурний елемент правової культури. Її особливості та елементи
Як уже зазначалось правова культура складається із ряду підсистем (елементів). До одного з них належить правова культура особи. Це перш за все ступінь оволодіння правом, використанням правових знань в соціальній діяльності особи. Вона передбачає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження про нього як про соціальну цінність суспільства, активну роботу по його здійсненню, стабілізації і зміцненню законності і правопорядку.
Ми можемо сказати, що право виступає як єдність суб’єктивного і об’єктивного: перш ніж стати реальністю, об’єктивується у певних явищах соціального життя. Воно визріває в головах людей у вигляді правових настроїв. Набуваючи форм соціальних орієнтацій, цілей, нарешті, програм організації суспільного життя, ці настрої реалізуються в практичній діяльності, у правових відносинах. А особа ж являється носієм (суб’єктом) правових відносин.
Як уже наголошувалось, право не є відокремленим від культури, а виступає її структурною частиною, і вписується в життя тільки в індивідуальних формах. Тому воно пов’язано з людиною і без неї не існує, хоча має відносну самостійність.
Як же проявляє себе особа у правовідносинах, які зв’язки та взаємодії існують між особою і правом, котрі дають підставу говорити про рівень правової культури людини? Можна зробити декілька важливих висновків для обгрунтування проблеми “людина і право”:–
якщо джерелом правового розвитку суспільства є суспільні відносини, то право – це не випадкове і стихійно виникаюче явище, воно підпорядковане певним об’єктивним законам, котрі можуть бути вивчені методами наукового пізнання і свідомо використані при організації державного управління і суспільного самовпорядкування;–
якщо соціальні закономірності об’єктивні, реальні і пізнавальні, то право як сфера суспільного життя відкрите для свідомої творчості мас, цілеспрямованого творення нових прогресивних форм суспільного життя. Ефективність свідомого впливу на політичні процеси зростає залежно від активності й поширення участі мас в управлінні державними та соціальними справами;–
якщо, право втілює єдність системи об’єктивних відносин і усвідомленої форми суспільно-практичної діяльності, то поняття правового розвитку особи відбиває одночасно як характер засвоєння особою інтересів у свої особисті потреби, ідеали, так і перехід таких потреб у поведінку, активну участь у перетворенні, відтворенні і удосконаленні суспільно-правових відносин.–
якщо держава виступає з одного боку як соціально-політичне утворення, тобто як політична форма організації, функціонування суспільства вцілому, а з іншого – як політико-адміністративний інститут (держапарат), то особа вступає в правові відносини, по-перше, як громадянин держави, а по-друге, як представник, службова особа держапарату. Оскільки всі люди є або громадянами держави, або службовими особами, або тим і іншим одночасно, то це означає, що усі чинні суспільства перебувають у правових відносинах із державою.
Отже, право виникає пізніше культури, але справляє визначний вплив на неї, на саму людину і суспільні відносини. У свою чергу, правова культура особи не тільки дає уявлення про здібності людини правильно дати правову оцінку процесам, фактам, подіям, а й показати, як люди реалізують право, чому вони беруть участь у конкретній діяльності або реагують на неї таким чином, а не інакше, які соціально-правові якості людей, котрі беруть участь у правовідносинах.
Правова культура особи зводиться до такої її діяльності яка відповідає прогресивним спрямуванням суспільства, у правовій сфері і завдяки якій постійно відбуваєть збагачення самої особи. Тому, питання про правову культуру особи в Україні є особливо актуальним у зв’язку з необхідністю виховання громадян у русі законослухняності та активної їх участі у формуванні держави; формування у громадян правової культури європейського типу, яка дозволить їм, а разом з ними і державі інтегруватись у європейський і світовий правови простір Годованець В., Капенко В., Тертичний В. Правова просвіта громадян України: методологічні проблеми розроблення концепцій. Право України. 1999. –№1. –с.28.
Щоб дати об’єктивну оцінку правовій культурі особи, розрити її суть та значення, яке вона відіграє у правовій культурі суспільства та загальній правовій культурі, слід охарактеризувати її особливості.
Заглиблюючись в суть правової коеволюції (це зв’язок з природою, космосом, без чого існування людини неможливе), індивід має змогу сильніше відчути