5. Значення правової культури в правовому житті суспільства і держави

Найважливішою умовою становлення цивілізованого суспільства в Україні повинно бути як формування демократичного соціально-культурного середовища, так і оволодіння цінностями правової культури. При цьому значне середовище в українському суспільстві має грунтуватися не лише на загальнолюдських духовних цінностях, а й на довірі, менталітеті, особливих рисах українського народу пострадянської доби.

Проте необхідно визнати, що нині культура українського суспільства має нашарування культури, зокрема правової, радянського періоду. За часів радянської влади право в суспільній свідомості і, навіть, правовій теорії зводилось до закону, а його найсуттєвішим джерелом вважалася безпосередня політична вала держави Менюк О., Головченко В. Формування правової культури підприємців як практична потреба. Право України, 2001, №1, –с.114. Значна кількість законів, була позбавлена духовної підтримки традицій та моралі громадянського суспільства. Внаслідок цього основним реальним механізмом регулювання суспільних відносин, збереження авторитету закону залишався адміністративно-силовий примус з боку держави. Суспільство вчилось не стільки поважати закон, шукати в юридичних інституціях шляхи й засоби захисту своїх порушених прав, скільки остерігатися їх. Низький авторитет закону, правового регулювання зумовлював й відповідний рівень інтересу населення до нормативно-правових основ життя, рівень правової культури суспільства загалом.

Після проголошення незалежності, коли Україна відмовилась від тоталітарних методів управління і конституційно закріпила прагнення до розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, визнала основні права та свободи людини і громадянина, відразу ж дався в знаки низький рівень як загальної, так і правової культури, що проявився у певних формах правового нігілізму, зневаги і нехтування законів у процесі регулювання, зокрема економічних відносин, як на рівні державних службовців, так і громадян.

Відсутність розвинутої правової культури суспільства та, як наслідок, стабільного правопорядку, в свою чергу, і нині не дають можливості ефективно вирішувати складні соціально-економічні проблеми зростання добробуту населення, забезпечення гідних умов життя людини, її невідчужуваних та непоружних прав і свобод.

Досвід також показує, що юридичні знання відіграють роль інструмента, котрий може використовуватись для досягнення як суспільно-корисних цілей, так і протилежних їм. Тому слід шукати інший чинник, котрий визнає для досягнення яких саме цілей названі знання будуть використовуватись.

Таким чинникам, на мою думку, є правова культура. На відміну від юридичних знань, котрі можні визначити як відображення законів у свідомості людей, правова культура – це стан уродженості волі і свідомості людей із законами природного права.

Правова культура саме в такому розумінні і є тим чинником, що визначає, як будуть використовуватись юридичні знання в поведінці людей будь-якої сфери суспільного життя.

Така роль названої культури випливає із соціальної ролі культури взагалі, визначеної відповідно принципу соціального натуралізму. Згідно з вказаним принципом куьлтура людей – це міра узгодженості їх волі і свідомості з природними законами людського життя. Тому не “буття визначає свідомість”, а культура людей визначає і їх буття і їх свідомість, а також економіку, політику, право, мораль, релігію, науку, мистецтво Костенко О. Правова культура і економічна безпека. Право України, 1999, №3. –с.85. Інакше кажучи культура людей визначає їхжиття за формулою: “Яка культура – таке і життя”.

Досвід розвинутих країн свідчить про існування наступної закономірності: чим вище культура людей, тим краще їх життя. Особливу роль у визначені характеру соціального життя відіграє соціальна культура людей, тобто культура суспільних відносин між людьми, однією з складових якої і є правова культура.

Відповідно до цієї концепції правової культури принцип “верховенства права”, з моєї точки зору, є непродуктивним і має бути замінений принципом “верховенства культури”, зокрема, правової, бо саме вона визначає, яким буде закон і як він буде використовуватись.

Крім цього роль правової культури також у тому, що вона приводить в дію законодавство. Той характерний для нашого суспільства феномен, коли закони не “працюють”, незважаючи на застосування владою різноманітних примусових заходів, пояснюється саме відсутністю відповідної правової культури громадян, для яких далі закони і приймаються. Закони не працюють не тому, що їх не знають, а тому, що немає необхідної правової культури. Лише люди з залежною правовою культурою здатні дотримуватись принципу здорового глузду, згідно з яким виконувати закони (як, наприклад, правила дорожнього руху чи правила черги). Це одинаково отрібно не тільки для того, щоб самому не перешкодити іншим, а й щоб інші не шкодили тобі.

Можна сказати, що правова кльтура – це свого роду матриця самого права, яка задає стійкі і динамічні форми мисленню, правосвідомості й поведінці окремих громадян, груп, інститутів і суспільства в цілому.

При такому підході слід мати на увазі, що, по-перше, рівень розвитку правової системи як особливої системної якості і є політичною культурою суспільства. Співвідношення правової свідомості, правової діяльності, правових відносин, політичної влади, політичного життя, правової культури полягає в тому, що остання є характерною ознакоюрівня розвитку перемін. Можна сказати, що правова культура у кожний даний момент часу функціонує в кожній даній точці багатомірного соціального простору правових відносин, не збігаєься з нею повністю, але існує як така складова, що здатна виступати у вигляді показника чи характеристики рівня розвитку правової системи Менюк О. Формування правової культури підприємця і теоретичні та прикладні аспекти. – Київ, 2001. –с.19.

По-друге, характеристика правової культури як рівня розвитку права імпліцитно містить у собі зазначенне, з одного боку, на усвідомлення необхідності досягнення суспільною системою належного