Курсова робота

Конституційне право громадян на правову допомогу

Зміст

Вступ........................................................................................................3

Розділ 1.

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЯК ОСНОВНІ ТА НЕВІД’ЄМНІ, ПРИРОДНІ ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.......................................................................................5 1.1. Поняття конституційних прав людини і громадянина.....................5

Система конституційних прав та їх класифікація..............................8

Розділ 2.

ПРАВО НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ ЯК ОДНЕ З НАЙВАЖЛИВІШИХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.....................................................................................11

2.1. Поняття ознаки та принципи правової допомоги...........................11

2.2. Форми надання правової допомоги.................................................13

Розділ 3.

СУБ’ЄКТИ НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА...............................................................................16

3.1. Види суб’єктів надання правової допомоги....................................16

3.2. Адвокатура України як суб’єкт надання правової допомоги........17

3.3. Нотаріуси як суб’єкти надання правової допомоги......................19

Висновки...............................................................................................................21

Список використаної літератури.....................................................................23

Вступ

Актуальність теми дослідження. Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності, Україна стала на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної та незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнанні світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти. В період становлення та розбудови власної державності, відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо. З прийняттям на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови дійсно суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Тому на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень у життя. Конституція залишатиметься Основним законом тільки тоді, коли чинне законодавство якнайповніше буде приведене у відповідність до її норм. Тоді можна із впевненістю сказати, що наша держава розвивається як демократична, соціальна, правова держава.

Але виникає запитання, чи діють існуючі закони? Якщо вони не діють, то яка в тому причина? Проте, як видно із реалій життя, що не всі закони діють, що вони об’єктивно не забезпечують у повному обсязі і прав людини, зокрема права на правову допомогу.

Правова допомога на сьогоднішній день стала однією із найбільш помітних ознак реформування життя нашого суспільства. Наступне розширення правової допомоги є необхідною умовою прояву демократичності цивілізованого суспільства.

Отже, правова допомога виступає однією із ознак демократичної держави, є основою демократії, її підґрунтям.

В юридичній літературі питанням правової допомоги приділялось не мало уваги, але незважаючи на це суперечливими залишаються поняття та види правової допомоги у цивільному судочинстві.

У зв’язку з цим особливої актуальності на даному етапі розвитку нашого суспільства набуває дослідження поняття, ознак, підстав та форм надання правової допомоги.

Мета і завдання дослідження. Мета, яку поставив перед собою автор дослідження полягає в тому, щоб чітко визначити поняття конституційних прав людини; встановити їх систему та класифікацію; дати визначення поняття правової допомоги, її ознаки та принципи; висвітлити в яких формах вона надається; окреслити коло суб’єктів надання такої допомоги.

Відштовхуючись від зазначеної мети в даній роботі було зроблено спробу вирішити такі основні завдання:

висвітлити поняття конституційних прав громадян, їх систему та класифікувати дані права;

визначити поняття правової допомоги;

виділити її основні ознаки та принципи, на яких воно надається;

встановити, які форми надання правової допомоги існують в нашій державі та їх характеристика;

охарактеризувати суб’єктів надання правової допомоги.

Практичне значення роботи. Ця робота має в основі передусім теоретичне значення. Проте вона має важливе і практичне значення, оскільки точне і повне визначення поняття конституційних прав громадян та поняття правової допомоги її основних ознак, принципів надання, форм та суб’єктів надання такої допомоги, визначить шлях подальшої належної реалізації цих конституційних положень у чинному законодавстві України.

Розділ І. Конституційні права, як основні та невід’ємні, природні права людини і громадянина.

Поняття конституційних прав людини і громадянина.

У правових доктринах різних держав існували й існують різні концептуальні підходи до визначення поняття прав людини і громадянина.

Так відповідно до ліберальної концепції, людина має природні невід’ємні права, обмеження яких здійснюється лише в інтересах суспільства, обов’язки ж людини і громадянина випливають тільки із необхідності забезпечення прав та свобод інших членів суспільства, а в окремих випадках й інтересів суспільства у цілому. За природним правом, джерелом права виступає сама людина, її потреби та інтереси, її спосіб існування і розвитку. Людина ж є і носієм права, і вона ж відображає його у „позитивному” праві. Останнє виходить від держави та суспільства і містяться в законах та інших нормативно-правових актах у вигляді об’єктивного юридичного права і суб’єктивного юридичного права. Природні права належать людині від народження, незалежно від того, чи закріплені вони юридично. Тому, „наділяючи громадян суб’єктивним юридичним правом, держава ніби відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини, наданих їй від народження, від природи” [10, с. ].

Концепція, яка була притаманна Радянському Союзу на його території, а також на території інших країн так званого соціалістичного табору, будувалась на колективістському підході. У конституційних законах проголошувалось обмежене коло прав та свобод людини та громадянина, їх додержання гарантувалось окремими розрізненими конституційними нормами, а більша увага приділялась, з одного боку, обов’язкам людини та громадянина, а з другого – правам колективних утворень. Соціалістична держава була далекою від ідеалів правової держави, оскільки концепція її побудови заперечувала політичний й ідеологічний плюралізм, фактичну можливість поділу влади, приватну власність, відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним міжнародним стандартам, проголошувала домінанту соціальних інтересів і перевагу соціалістичної доцільності над правом.

Дещо схожою є концепція, поширена у звичаєвому праві деяких країн Африки, Америки тощо, за якою людина може реалізувати свої права лише як член родової общини, племені, а власних прав не має. За концепцією шаріату – мусульманського права – людина позбавлена будь-яких природних прав, вона повністю знаходиться у владі Аллаха.

Інтерпретація змісту прав людини і