уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, та однотипність норм, що їх закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав:
громадянські права і свободи людини _ця група прав і свобод забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність та недопустимість свавільного позбавлення її життя;
політичні права і свободи громадян України – право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення територій України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні;
економічні, соціальні та культурні права свободи людини і громадянина – це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ, доступ до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку тощо.
Отже, виходячи із всього вище зазначеного слід відмітити, що конституційні права є не якимось випадковим, амфорним поєднанням, а внутрішньо узгодженою системою прав громадян, яка охоплює своїм регулюючим впливом всі найважливіші й найістотніші сфери життя і діяльності людини.
Розділ ІІ. Право на правову допомогу як одне з найважливіших конституційних прав людини і громадянина.
2.1 Поняття, ознаки та принципи правової допомоги.
Виходячи із вище зазначеного слід сказати, що права є основним елементам правового статусу людини і громадянина. Тому діставши закріплення в Конституції України. Основного закону нашої держави вони визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.
Наділивши громадян широким колом прав Конституція України та інші нормативно-правові акти встановлюють відповідні правові гарантії забезпечення їх реалізації. Це означає, що свої суб’єктивні права людина може ефективно здійснювати переважно за умов надання їй необхідної правової допомоги, право на яку кожному гарантується ч.1 ст.59 Конституції України[1]. Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі про право вільного вибору захисника від 16 листопада 2000року право на правову допомогу – це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини) [8].
Ґрунтуючись на даному визначенні права на правову допомогу автор даної роботи робить спробу визначити саме поняття правової допомоги. Так, правова допомога – це допомога, яка надається визначеним колом суб’єктів у передбачених законом випадках і формах та спрямована на одержання певних юридичних послуг.
Давши визначення правової допомоги автор також виділяє її основні ознаки. До них відносять:
це не будь-яка допомога, а юридична, тобто така, що спрямована на одержання тільки правових послуг;
це така, що надається у випадках передбачених законом;
така, що надається визначеним колом суб’єктів;
така, що надається лише у формах передбачених законом.
Правова допомога в Україні надається із додержанням її основних принципів. Принцип (від лат. principo – основа, початок) – це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності [21 с. ]. До принципів правової допомоги відносять:
принцип демократизму – полягає в тому, що надання правової допомоги повинно бути направлено на зміцнення правової держави, соціальної справедливості, забезпечення демократизації;
принцип гуманізму – проявляється у конституційних завданнях правової допомоги і полягає у тому, щоб людина у випадках передбачених законом має право на безоплатну правову допомогу, має право вільного вибору суб’єктів надання правової допомоги тощо;
принцип законності – правова допомога надається у точній відповідності із законом. Дотримання законності при наданні правової допомоги знаходиться у прямому зв’язку із чіткістю формулювання закону, які повинні виключати можливість їх різного трактування. Всі інші принципи, їх реалізація є гарантією принципу законності, оскільки порушення будь-якого із принципів є порушенням принципу законності, адже кожен із них закріплений у законі.
принцип дизпозитивності – це головний принцип правової допомоги, оскільки він визначає механізм надання такої допомоги. Можливість вільно розпоряджатися своїм суб’єктивним правом на правову допомогу і є принципом дизпозитивності.
принцип рівності перед законом – означає, що всі громадяни мають рівне право на правову допомогу, незалежно від їх походження, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних, та інших переконань, статі, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1]. Гарантіями принципу рівності громадян є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності, право на оскарження і скасування судового рішення (статті 290, 320 цивільно-процесуального кодексу України) [4].
принцип охорони інтересів особи – означає, що правова допомога надається для того, щоб кожна людина могла захистити свої інтереси і права.
2.2 Форми надання правової допомоги.
Для того щоб повніше розкрити поняття правової допомоги слід виділити форми у яких вона надається. В Україні така допомога надається в різних формах.
Автор даної роботи, за характером вчинюваних дій суб’єктами їх надання виділив три форми надання правової допомоги. Так зокрема правова допомога в нашій державі надається:
в формі представництва в суді та інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
в формі надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань.
Представництво в праві має широку сферу застосування. Потреба у ньому виникає тоді коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії. Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки.
Теорія представництва пройшла довгий шлях розвитку, який бере початок ще за часів рабовласництва. Воно тією чи Іною мірою було притаманно Греції, Риму, Єгипту та деяким іншим державам. На сьогодні чинне цивільне законодавство України, це зокрема ст. 238 цивільного кодексу України , визначає