Гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізмів їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних (на життя і здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права та інші.

Комплекс прав та обов'язків у різних галузях виконавчої діяльності складають права на підприємство та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.

4. Держава зобов'язана проявити активність у забезпеченні прав людини, у створенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших мов для найповнішого використання людиною своїх прав і свобод.

Встановлення системи гарантій не забезпечує автоматичної реалізації прав і свобод людини. У зв'язку з цим у науковий обіг введено поняття соціально-юридичного механізму захисту прав людини і громадянина як системи засобів та факторів, які створюють необхідні умови поваги прав і свобод людини. В структуру механізму входять: 1) органи державної влади і місцевого самоврядування на відповідні посадові особи; 2) спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, прокуратура, суд тощо); 3) політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи; 4) нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення; 5) правові акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод; 6) інші соціальні норми та їх акти (статути, звичаєві норми тощо); засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації. Даний механізм повинен також включати засоби стимулювання реалізації прав і свобод, у тому числі створення умов, за яких закріплені права і свободи можуть реально належати конкретній особі, використовуватись нею без будь-яких зовнішніх перепон.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Міністрів України, місцеві державні адміністрації та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, правоохоронні органи України.

РУ здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визнання виключно в законах України прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод, основних обов'язків громадян; правосуб'єктивності громадян, статусу іноземців і осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; основ соціального захисту; визначення правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пп. 1-3; 6-8, ч. 1, ст. 92 Конституції).

Особливе місце у системі гарантій посідає Президент України Він зобов'язаний сприяти формуванню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації прав і свободу людини і громадянина, а обстоюючи їх, створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод. Для виконання зазначених обов'язків Президент наділений правом вето щодо прийнятих В.Р. законів із наступним поверненням на повторний розгляд; повноваженнями щодо скасування актів Кабінету міністрів України; рішень голів місцевих державних адміністрацій та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16, 30 ч. 1, ст. 108 Конституції); правом звертатися з клопотанням до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституція України зазначає і Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина (п. 2, ст. 116). Проте в сучасних умовах уряд в основному стурбований економічним становищем країни, інфляцією, падінням виробництва. У зв'язку з цим доцільно сформувати спеціалізований структурний підрозділ (комітет, раду), який би аналізував забезпечення конституційних прав і свобод людини, узагальнював стан справ у даній сфері, виносив найважливіші проблемні питання на обговорення Кабінету Міністрів.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують додержання прав і свобод громадян на певній території.

Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба у судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру і структури економічних відносин, зростання конфліктності і соціальних протиріч у суспільному житті. Разом з тим доводиться констатувати ще досить низький авторитет судової влади. Це пояснюється великою перевантаженістю судів, дорожнечою судових витрат, малоефективністю судових рішень. Ліквідація слабких сторін організації судового захисту вимагає забезпечення доступності судових органів населенню в територіальному і процесуальному аспектах, оперативного вирішення справ, фактичного досягнення реальності судового захисту як безпідставно обвинувачених, так і осіб, які постраждали від злочинів і посадових зловживань.

Закон прямо не передбачає захисту прав людини Конституційним Судом. Але це випливає із завдань Суду: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Здійснюючи контроль за відповідністю Основному Закону законів та інших правових актів, Конституційний Суд може визнати їх чи окремі їхні положення неконституційними. Такі акти втрачають чинність, а якщо їх дією було порушено конституційні права та свободи, вони фактично поновлюються.

На захист прав і свобод спрямовані також рішення з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, які мають обов’язкову силу. Такі тлумачення подають неоціненну допомогу судам загальної юрисдикції, не наділеним правом прямого звернення до Конституційного Суду. Право прямого звернення до Суду з приводу тлумачення законів мають Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений з прав людини, Верховний Суд, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна рада