До початку судового слідства кожний свідок є фігурою сумнівною. Він може підтвердити те, що сказав слідчому, посилити свої показання або відмовитись від них, може бути впійманий на брехні або змушений підтвердити факти, які намагався приховати. Захисник повинен уміти скористатися ситуацією, яку може йому надати свідок обвинувачення.

І обвинувачення, і захист повинні володіти як мистецтвом красномовства, так і вмінням вести судове слідство. І треба пам'ятати, що друге важливіше за перше. Захисник вивчає докази, але перевірити їх достовірність може тільки шляхом зіставлення з іншими. Водночас він групує докази, відзначаючи слабкість одних, переконливість інших, сумнівність третіх, поділяє їх на обвинувальні та виправдувальні, одержані законно і неправомір-ним шляхом, безспірні і неочевидні і т. ін.

Слід приділяти належну увагу методиці допиту. Хоча в законі не значиться вказівок відносно постановки і формулювання за-питань підсудному, потерпілому і свідкам експерту, однак практика виробила ряд обов'язкових правил в цій частині [55; с.71].

Перш завсе - при постановці запитань необхідно проявити максимум стрименності і коректності, бути стриманим і тактич-ним відносно тієї особи якій задаються запитання, не залежно від того, які відповіді дають на запитання. Недопустимо проявляти не задоволення, одержаними відповідями, які б вони не були, або проявляти нервозність. Не слід дорікати відповідаючому або погрожувати відповідальністю [20; с.178].

Недопустимо проявляти образливі випади відносно відповідаючої особи. Максимум коректності слід проявляти при допиті потерпілого, а ще більше при допиті неповнолітнього. Разом з тим, вимоги проявляти максимум коректності при допиті, не виключають необхідності вести допити настирливо, свідомо добивати певних відомостей, які захисник вважає важливими по даній справі.

Запитання слід задавати в такій формі, щоб суть їх була явною для тієї особи, кому треба давати відповідь. Недопустимо їде до постановления запитання самому висловлювати свої міркування. Слід запитання формулювати так, щоб у відповідаючого не появлялось думки, що необхідно відповідати так або інакше, як зроблено натяк в запитанні. Запитання повинно бути сформульовано так, щоб відповідаю-чий дав відповіде на них тільки на підставі відомих йому фактів і висловивши суто свої міркування, осмисливши сам все, що йому стало відомим.

Не слід, скажемо, формулювати запитання так: "От, свідок, вам мабуть повинно бути зрозумілим значення тієї фрази, яку ви, нібито чули із уст підсудного. Так? - Він в дійсності говорив, що К. дав йому 100 грн. чи ви зробити такий висновок із інших слів підсудного. Така постановка запитання не сприятиме об'єктивності, во-на може збити свідка з вірного шляху. Тому то необхідно сформулюва-ти запитання чітко і ясно: "Уточніть, будь ласка, що саме сказав при вас (або вам) підсудний тоді то".

Тому то ясність і чіткість постановки запитань повинно бути обов’язковим правилом при допиті. На ясне і чітке запитання, як правило, слідує ясна відповідь.

При допиті слід враховувати індивідуальність особли-вості тієї особи, що буде давати відповіді - її освіту, загальний розвиток і в зв’язку з цим формулювати запитання так, щоб вони було зрозумілими тому, хто відповідатиме.

Обов'язково дотримуватись послідовності в постановці запитань, логічності і взаємозв'язаності. Недопустимо переходити від однієї теми до другої, не вияснивши все повністю по першій .Пере ходити до другої теми запитань (більш конкретно до запитань по обставинах іншого епізоду) можливо після того, коли будуть вичерпані всі за-питання по першій темі, причому запитання повинні бути взаємозв'я-зані і послідовні. Слід дотримуватись такого порядку, щоб в першу чешу були поставлені загальні запитання а потім конкретні і так переходити до з’ясування деталей і подробиць, а не навпаки. Виясняти обставини в їх хронологічній послідовності, зразу відносно однієї особи, однієї події чи певного епізоду а пізніше відносно інших.

Правда, слід мати на увазі, що ці рекомендації не ка-тегоричні для всіх справ і випадків. Можливі такі ситуації, і це в практиці буває, що доцільно впершу чергу вияснити окремі, інколи, навіть незначні деталі, а потім переходити до дослідовного вияснення обставин в логічній і хронологічній послідовності. Практичний досвід і уважне вивчення матеріалів справи допоможуть захиснику виробити лінію постановки запитань.

До числа обов'язкових правил належать і вироблені практикою заборони певних прийомів.

Так, запитання не повинно формулюватись так, щоб в ньому був натяк на бажану відповідь. Це так звані навідні запитання. Правда, слід (розмежовувати) відрізняти навідні запитання від запитань, нагадуючих, які учасник процесу вправі поставити, підсудньому, свідкові, потерпілому, щоб допомогти цій особі добросовісно відновити картину події, всі обставини справи, згадати окремі дета-лі які забуто або признано незначними відповідаючим.

Наприклад, свідок пам’ятає, що обставини, про яких ве-деться розмова, були восени, але не пам’ятає коли саме. Закономірним буде запитати його, чи не пам’ятає він коли саме було це чи після якихось свят, за скільки днів до або через скільки після. Можливо, що в цей період у свідка була якась значна подія, то запитання й відносно цих подій теж зможуть конкретизувати дані ним покази.

Такі запитання допустимі і при допитах свідків, потерпілих, підсуд-ніх, коли вони добросовісно випустили з уваги окремі деталі.

Доцільно використовувати спосіб постановки так званих конкретних запитань.

Наприклад, свідок надто точно відтворює зміст давно підписаного ним документу, називає ряд цифр, які значаться в цьому документі .Своїми показами дивує про здібність запам'ятовування до де талей, не дивлячись що пройшов значний час. Однак шляхом постановки запитання відносно інших документів, підписаних ним в цей же період часу, виясняється, що свідок не