злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Звідси, як видно із норми статті, злочин є середньої тяжкості. У даному випадку перші дві обставини вказують на позитивність винного. А от дві останні в сукупності характеризують особу саме у даній категорії злочинів уже з негативної сторони, проте швидше, не як злочинця, а як особу, яка ще тільки стала на невірний шлях. Оскільки штраф до нього було застосовувати недоцільно, оскільки винний не працює, то залишався або арешт, або обмеження волі. Проте як перше, так і друге могло швидше штовхнути винного на шлях злочинця, а ніж виправити. А от даний вид звільнення від відбування покарання міг би створити відповідне підгрунтя для виправлення винного.
Отож, з усього вище наведеного можемо зробити висновок, що при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням суди звертають увагу не тільки на тяжкість вчиненого, особу винного та інші обставини справи, а також і на те, як той чи інший вирок може вплинути на подальшу долю конкретної особи у конкретному випадку, зважаючи на обставини справи.
Що ж стосується інституту призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, то при його застосуванні (у 3% усіх вироків судів, практика яких досліджується у даній роботі) використовувались наступні обставини: позитивна характеристика – у 3% вироків усіх місцевих судів, практика яких нами вивчалася; хворобливий стан здоров’я – у 1,5% вироків; визнання вини – у 0,5% вироків; щире каяття – у 2,5% вироків; відшкодування завданого збитку – у 1% вироків; думка потерпілого щодо несуворого покарання – у 0,5% вироків; не судимий – у 0,5% вироків; одружений – у 0,5% вироків; працює – у 0,5% вироків; раніше вчиняв злочин – у 0,5% вироків; неповнолітній – у 0,5% вироків; має постійне місце проживання – у 1% вироків; сприяння розкриттю злочину (суду, слідству, встановленню істини по справі) – у 1% вироків; відшкодування шкоди – у 0,5% вироків; вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння – у 2% вироків; мати інвалід І групи – у 0,5% вироків; злочин вчинено вперше – у 1% вироків.
Звідси, як бачимо при застосуванні ст. 69 КК України менший спектр пом’якшуючих обставин, проте ширший – обтяжуючих, ніж при застосуванні ст. 75 КК України. При цьому характерними тут є такі обставини як позитивна характеристика та щире каяття.
Застосовувався даний інститут лише по деяких категоріях справ: про злочини проти власності та проти громадського порядку та моральності – по 36,4% від усіх випадків застосування ст. 69 КК України по категоріям справ; про злочини проти статевої свободи та недоторканності – у 18,2% випадків та у справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та ін. злочини проти здоров’я населення – у 9% випадків. По інших категоріям справ даний інститут не зустрічався.
Звідси, можемо зробити висновок, що ст. 69 КК України застосовується судами набагато рідше, ніж ст. 75 КК України і лише по окремих категоріях справ про злочини, які вказують на особливу суспільну небезпечність, оскільки у всіх вироках, у яких була застосована ст. 69 КК України відповідальність наставала за кваліфіковані склади злочину. А звідси звільняти особу від покарання було б неоправданим.
Крім того, що ж стосується застосування обтяжуючих обставин при переході до більш м’якого покарання, ніж передбаченого законом, то ч.1 ст. 69 навідміну від ч.1 ст. 75 КК України передбачає все ж наявність декількох саме пом’якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також врахування особи винного, проте й нічого не говорить неможливість застосування ст. 69 при наявності обтяжуючих обставин.
Звертаючись до поняття „істотно”, слід зазначити, що це оціночна категорія і про істотність зниження ступеню тяжкості вчиненого може судити тільки суд у конкретній справі.
Проте для вирішення даного питання проаналізуємо справи, у яких при наявності навіть обтяжуючих обставин була застосована ст.69 КК України. Розглянемо даний інститут на прикладі конкретних справ.
Справа №1 про злочини, передбачені ст.ст. 186 ч.2, 304 КК України. Як бачимо, у даному випадку наявна сукупність злочинів тяжкого та середнього ступеню тяжкості. Злочини було вчинено вперше, винний позитивно характеризувався, щиро розкаявся, проте злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Звідси, обставини справи вказують на позитивність винного і вчинення саме даних злочинів у стані алкогольного сп’яніння, швидше, носить одиничний, необдуманий характер, а ніж на необхідність обтяження покарання. Проте дані склади злочинів є досить серйозними, щоб застосовувати звільнення від покарання, отож суд звернувся до ст. 69 КК України.
Справа №2 про злочини, передбачені ст.ст. 152 ч.3, 153 ч.2, 155 ч.1, 186 ч.2 КК України. У даному випадку наявна сукупність злочинів: двох тяжких, особливо тяжкого і середньої тяжкості. Злочини були вчинені особою, яка раніше вчиняла злочин, злочини були вчинені у стані алкогольного сп’яніння неповнолітнім, який хворіє, має позитивну характеристику, щиро розкаявся, має постійне місце проживання, сприяв суду, частково відшкодував шкоду.
Звідси, у даній справі мали місце дві обтяжуючі обставини, при цьому одна з них не включена у законодавчий перелік і досить широкий перелік пом’якшуючих обставин. Але питання у тому чи ці обставини істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого? Яке має значення для зазначених злочинів те, що винний хворіє, має постійне місце проживання? Невже від цих обставин ступінь тяжкості вчиненого знижується? Зважаючи на сукупність даних злочинів, про істотність і мова не