По-друге, найчастіше як адвокати так і прокурори і суди у своїй практиці застосовуються таку обставину як щире каяття;

По-третє, стосовно використання пом’якшуючих обставин, встановлених КК України, то по цьому питанню близькими виявились позиції адвокати і суду;

По-четверте, стосовно ж обтяжуючих обставин встановлених і невстановлених кримінальним законом, то тут позиції взагалі не співпадають;

По-п’яте, стосовно співвідношення пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, то ближчими є позиції суду і адвоката.

Звідси необхідно зазначити, що закон і теорія із практикою розійшлися у твердженнях. Оскільки в залежності від поставлених питань позиції або взагалі розходилися, або співпадали усі три, або співпадали позиції адвоката чи суду, а от позиції суду і прокурора не співпадали ні по одному критерію, як цього вимагала теорія та законодавство, так само не співпали і позиції адвоката – прокурора.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ПОМ’ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ПОКАРАННЯ НА ПРАКТИЦІ.

2.1 Пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, встановлені кримінальним законом та визначені практикою.

Стосовно питання співвідношення пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, встановлених кримінальним законом і визначених практикою ішлося уже у підрозділі 1.2 цього дослідження. Як показала практика, перевагу у застосуванні обставин, не зазначених у ст. ст. 66, 67 КК України, надають прокурори. Найчастіше ж дотримуються букви закону суди (див. Додатки №1-2) [8-12].

Як уже зазначалося у підрозділі 1.1 цієї роботи як обставинам, закріпленим у законі, так і визначеним практикою повинна бути притаманна певна сукупність ознак для того, щоб те чи інше явище отримало статус обставини, а також віднести ту чи іншу обставину до першої чи другої групи. Тому проаналізуємо з цією метою обставини, які зустрічалися у справах, що нами вивчалися, на предмет їх відповідності ознакам, встановленим для обставин теорією.

Згідно практики місцевих судів: Івано-Франківського міського суду, Богородчанського р-н суду, Городенківського р-н суду, Долинського р-н суду, Снятинського р-н суду використовувалися наступні зазначені у ст.ст. 66, 67 КК України обставини.

Щире каяття згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду застосовувалось адвокатами – у 30% справ, прокурорами – у 41%, судом – у 54% вироків, згідно ж практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області: адвокатами – у 31%, прокурорами – 26%, судами – у 49% (згідно Додатків №1-2) [8-12]. Як бачимо, ця обставина досить часто використовується на практиці. Якщо ж поглянемо на Додатки №1.1, 2.1, то побачимо також і те, що щире каяття застосовується майже по всіх категоріях справ. Звідси, можемо зробити висновок, що така ознака як характерність для більшості злочинів притаманна даній обставині.

Що ж стосується притаманності вище зазначеній обставині такої ознаки як значимість впливу на ступінь тяжкості вчиненого і суспільну небезпечність винного, то звернемося спочатку до нормативної конструкції обставини. (Вставка 7 с. 15) Але, як бачимо, на практиці щире каяття застосовується самостійно, більше того, з’явлення із зізнанням взагалі на використовуються практикою. Тому, видається, що така ознака як значимість впливу на ступінь тяжкості вчиненого і суспільну небезпечність винного, як показала практика, взагалі не притаманна щирому каяттю.

Проте, можна з впевненістю стверджувати, що вище вказаній обставині належить така ознака як суворо визначена направленість впливу, оскільки однозначно щире каяття пом’якшує покарання.

Що ж до непохідного характеру від інших обставин, то законодавчий перелік не містить більше обставин, обсяг та зміст яких би збігався із щирим каяттям. Проте, практика все ж використовує такі обставини:

1. визнання вини (у тому числі часткове): у 37% справ застосовують адвокати, у 26% – прокурори, у 13% вироків – суд, згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду; згідно ж практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області ця обставина адвокатами застосовується у 15% справ, прокурорами – у 27%, судами – у 13% вироків (див. Додаток №1-2) [8-12].

2. розкаяння у вчиненому: адвокати – у 9%, прокурори – у 10%, суд – у 12% по практиці місцевого суду Івано-Франківського міського суду; адвокатами – у 12%, прокурорами – у 40%, судами – у 8% згідно практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області (див. Додаток №1-2) [8-12].

Нами у процесі дослідження було також встановлено, що вище вказані обставини на практиці інколи використовуються у сукупності із щирим каяттям. Згідно практики місцевого суду Івано-Франківського суду разом застосовувалися щире каяття, визнання вини, розкаяння у вчиненому – у 1% вироків, щире каяття, визнання вини – у 5%, щире каяття, розкаяння у вчиненому – у 4%, розкаяння у вчиненому, визнання вини – у 1% (див. Додаток №1) [8]. По практиці місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області разом застосовувались щире каяття, визнання вини, розкаяння у вчиненому – у 3%, визнання вини і розкаяння у вчиненому – у 4% (див. Додаток №2) [9-12].

Як бачимо, з точки зору судів розкаяння у вчиненому, визнання вини та щире каяття – це різні явища. З аналізу цих обстави випливає, що найближчими за змістом та обсягом, а також самою конституцією є щире каяття і розкаяння у вчиненому. При цьому вони співвідносяться як ціле і частина, оскільки розкаяння за своєю суттю і є каяттям. А от наскільки воно щире можна судити тільки у сукупності з іншими обставинами, такими як, з’явлення із зізнанням, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, відвернення суспільно-небезпечних наслідків, а також визнання вини тощо. Як показало дослідження практики, з’явлення із зізнанням взагалі не застосовується,