Отже, як бачимо випадки застосування щирого каяття чи розкаяння у сукупності із іншими вище зазначеними обставинами поодинокі. Трапляються також і вироки у яких щире каяття застосовується у сукупності із відшкодуванням завданих збитків без зазначення такої якісної ознаки цієї обставини як добровільність (відповідно – у 1% та у 8% вироків), у сукупності із усуненням заподіяної шкоди – у 2%, та у 1% вироків. Проте відповідні обставини без такої ознаки як «добровільність» несуть уже інший зміст, який не може вказувати на щирість каяття.

Проте самостійне застосування щирого каяття без відповідних вище згаданих обставин не завжди буде вказувати на відсутність щирості у каятті. Для цього необхідно, щоб суди у кожній конкретній справі встановлювали можливість підсудного відшкодувати завдані збитки або ж усунути заподіяну шкоду, чи відвернути суспільно небезпечні наслідки. І тільки тоді, коли буде встановлена спроможність особи здійснити відповідні дії, але вона не буде вдаватися до них, можна буде говорити про щирість каяття, а відповідно взагалі по конкретній справі не застосовувати щире каяття.

Вище згадувалось також про застосування щирого каяття у сукупності із сприянням розкриттю злочину (слідству, суду, встановленню істини по справі). В сукупності щире каяття із зазначеною обставиною застосовувалося у 12% вироків місцевого суду Івано-Франківського міського суду і у 7% вироків місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, а розкаяння у вчиненому застосовувалось у сукупності з вказаною обставиною тільки у 1% вироків місцевого суду Івано-Франківського міського суду (див. Додатки №1-2) [8-12].

Знову ж застосування зазначених обставин у сукупності носить одиничний характер, незважаючи на те, що сприяння розкриттю злочину (слідству, суду, встановленню істини по справі) доступне всім, на відміну від добровільного відшкодування завданого збитку або ж усунення заподіяної шкоди чи відвернення суспільно небезпечних наслідків, в тому разі, якщо особа дійсно щиро розкаялась.

Що ж стосується щирого каяття і визнання вини, то вони теж досить близькі за своєю суттю, оскільки останнє – є способом виявлення першого.

Інколи, у практиці ще зустрічаються такі конструкції як щиросердечне чи чистосердечне розкаяння. Проте вони швидше носять художній характер, ніж правовий [у зв’язку з усім вище зазначеним, вважається, доречною така обставина як каяття]. Відповідна конструкція більше б відповідала реальним характеристикам справи та усім необхідним для обставин ознакам тільки у сукупності із з’явленням із зізнанням, саме добровільним, відшкодуванням завданого збитку або усуненням заподіяної шкоди чи відверненням суспільно небезпечних наслідків вчиненого, визнанням вини можна було б застосувати щире каяття.

Також у законодавчий перелік включено активне сприяння розкриттю злочину. Саме таке формулювання даної обставини на практиці місцевим судом Івано-Франківським міським судом взагалі не використовується, а місцевими судами р-н судами Івано-Франківської області застосовувалось тільки у 2% вироків (див. Додатки №1-2) [8-12].

«Активне сприяння» - це оціночна категорія, яку реально встановити на практиці практично неможливо у зв’язку з цим, як бачимо, суди її практично не використовують. Натомість застосовують наступні конструкції: сприяння розкриттю злочину, слідству, суду або ж встановлення істини по справі. Загалом відповідні конструкції застосовується адвокатами у 6% справ, прокурорами – у 12%, судом – у 19% вироків місцевого суду Івано-Франківського міського суду (див. Додаток №1) [8] і відповідно прокурорами – у 1% справ, судами – у 9% вироків місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, адвокати ж не звертались у даній практиці до цих обставин (див. Додаток №2) [9-12].

При цьому частіше всього звертаються до сприяння розкриттю саме злочину, у другу чергу – слідству, рідше – суду і вкрай рідко – встановленню істини по справі. Тому, здається, доречнішим виключити із нормативної конструкції «активне», натомість необхідно внести «сприяння слідству або суду».

Відповідні обставини досить часто застосовуються по різних категоріях справ, особливо це стосується практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду (див. Додатки №1.1, 2.1) [8-12].

Отже, така ознака як характерність для більшості злочинів була б притаманна обставині у запропонованій конструкції. Відповідала б вона і значимості впливу на ступінь тяжкості вчиненого, суспільну небезпечність винного і суворо визначній направленості впливу, і непохідному характеру від інших обставин.

На практиці також ще застосовувались досить близькі за змістом до обставини, що аналізується, категорії, які по суті є способом її вираження – особа опору нікому не чинила (застосовували адвокатами у 2% справ місцевого суду Івано-Франківського міського суду (див. Додаток №1), а також, при слідстві давала правдиві показання (у 1%).

Також законодавець виділив як самостійні обставини, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Як видно із нормативної конструкції як добровільне відшкодування завданого збитку, так і усунення заподіяної шкоди носять самостійний характер і можуть застосовуватись кожна із них окремо. Це випливає із сполучника «або». Що ж стосується такої якісної ознаки як добровільність, то вважається, що вона є обов’язковою, оскільки без неї обставини нестимуть уже зовсім інше змістове навантаження, проте все ж таки залишать за собою призначення, - пом’якшення покарання, проте міра пом’якшення, думається, що має бути уже меншою.

Звернемось же до практики. Таку обставину як добровільне відшкодування