3. Не вирішено питання щодо об'єднання в одну громаду жи-телів населених пунктів різних категорій (згідно зі ст. 140 Консти-туції України це право надано лише жителям сіл).

4. Не вирішено питання щодо статусу адміністративно-тери-торіальних одиниць (населених пунктів), що перебувають під юрисдикцією органів інших адміністративно-територіальних оди-ниць (населених пунктів).

Проблема вдосконалення системи адміністративно-територі-ального устрою України ускладнюється також і тим, що до сьогодні ще немає Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України», якого необхідно прийняти відповідно до п. 13 ст. 92 Конституції України. Отож, дотепер немає законодавчої основи для вирішення питань адміністративно-територіального устрою України.

Конституція України обмежується лише закріпленням права Верховної Ради України утворювати і ліквідовувати райони, вста-новлювати і змінювати межі районів і міст, зараховувати населені пункти до категорії міст, а також вирішувати питання про найме-нування і перейменування населених пунктів і районів (п. 29 ст. 85). Окремі повноваження щодо вирішення питань адміністра-тивно-територіального устрою мають й інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Наприклад, Кабінет Міністрів України вносить до Верховної Ради України подання про утворення, ліквідацію та найменування районів; надання населеним пунктам статусу гірських; створення Національної ради з найменування географічних об'єктів, затвер-дження положення про неї.

Верховна Рада АРК, обласні ради:

1) вносять до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування новоутворених районів;

2) порушують перед Верховною Радою України питання що-до встановлення і зміни меж АРК та області, перенесення адмініст-ративних центрів районів, перейменування районів тощо;

3) приймають рішення щодо зарахування населених пунктів до категорії селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміни їхніх меж, реєстрації сільських (сільських рад) і міських (міських рад) округів, взяття на облік і зняття з обліку населеного пункту;

4) ведуть Державний реєстр адміністративно-територіальних одиниць, видають Державний акт установлення і зміни меж сели-ща міського типу, селища, села, сільської ради.

Конституційний статус Автономної Республіки Крим

Аналіз конституційного статусу Автономної Республіки Крим неможливо здійснити без попереднього розгляду змісту самого поняття «автономія».

Термін «автономія» у його найзагальнішому значенні викори-стовується в праві для характеристики певного ступеня самостій-ності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їхньої життєдіяльності. Залежно від суб'єкта, характеру та мети надання такої самостійності виділяють конкретні типи, види та форми автономії.

Так, залежно від суб'єкта виділяють два пиши автономії:

автономія установ (органів, організацій тощо);

автономія спільнот (територіальних, національних тощо).

Кожному з цих типів автономії притаманні відповідні види та форми.

Зокрема, можна зазначити такі види автономії установ, як ад-міністративну (організаційну), фінансову та матеріальну (економіч-ну), що надаються окремим органам та установам з огляду на особ-ливості їхніх функцій, реалізація яких потребує прийняття опера-тивних рішень (це, наприклад, державні підприємства, наукові установи тощо).

Автономія спільнот може бути територіальною або екстери-торіальною).

Територіальна автономія - це самоврядування певної частини території держави, тобто її право (точніше, право громадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають) само-стійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією та законами держави. При цьому територіальна автономія може надаватись окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови – Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, Придністров'я та Гагаузія – Молдова), всім однопорядковим територіальним одини-цям держави (наприклад, області в Італії, суб'єкти федерації у фе-дераціях), всім територіальним одиницям (наприклад, Японія). У більшості випадків під територіальною автономією розуміють самоврядування однієї або кількох територіальних одиниць дер-жави, які характеризуються особливостями національного складу населення, культури, традицій, побуту тощо.

Своєю чергою, територіальні автономії теж класифікують за такими критеріями:

1) за підставами, що спонукали до їх утворення, вони поді-ляються на:

автономії, утворені за національно-лінгвістичними ознака-ми (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні автономії утворюються на територіях з особливостями національ-ного складу населення, наявністю місцевих діалектів (Велика Бри-танія, Іспанія, Індія тощо);

автономії, що були утворені внаслідок певних історичних подій та обставин, наприклад, автономія на територіях, що харак-теризуються особливостями політичних та економічних відносин (Гонконг і Макао в КНР);

автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального принципу територіальної організації влади. До них можна віднести суб'єктів федерації, області в Італії, всі територіальні одиниці в Японії та Коста-Риці;

2) за обсягом повноважень територіальні автономії поділяю-ться на: державну (політичну або законодавчу) та адміністратив-ну (місцеву).

Державна автономія має деякі ознаки державності – це державоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого ма-ють право видавати закони з питань місцевого значення. В такій автономії створюється парламент, вона має свій орган місцевої ви-конавчої влади, інколи - свою конституцію, громадянство, інші атрибути державності.

Адміністративна автономія являє собою територіальну одини-цю держави, органи якої не мають права видавати закони, але на-діляються ширшими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях.

Екстериторіальна автономія поширюється не на певну тери-торіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної терито-рії. Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин екстериторіальну автономію по-діляють на три різновиди:

персональну автономію, яка утворюється у випадках розріз-неного проживання відповідних етнічних груп чи національних меншин. Ці групи та меншини створюють свої об'єднання, що займаються питаннями культури, побуту, мови і можуть мати своє представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких централь-них органах державної влади;

корпоративна автономія, яка утворюється з огляду на існування лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в державному апараті. Крім того, на місцевій мові здійснюється су-довий процес, викладання в школах тощо.

Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її