Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру.

Тривалий час у процесі підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Нова Конституція України остаточно вирішила цю проблему, і тому окремі пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це цілком закономірно. Адже у нинішній обстановці, коли наша держава і суспільство, економіка і культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднання, на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Федералізація ж унітарної держави вважається доцільною лише тоді, коли вичерпані можливості місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів. В Україні ж нині відбувається лише становлення системи місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів (державних адміністрацій, спеціальних (вільних) економічних зон, прийняття статутів міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, утворення різних асоціацій та державних і самоврядних органів адміністративно-територіальних одиниць).

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації державної влади (формі правління), за якої глава держави (Президент) обирається – народом або парламентом – шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (4, 5, 6, 7 років). Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Відповідно до змісту Конституції України держава за своїми основними рисами вважається, як правило, президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд) України, який відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої влади. Верховна Рада – парламент України – може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів. За відповідних умов Президент України має право розпуску парламенту.

Названа форма нашої держави не є випадковою.

Сучасні держави у переважній більшості є республіками: президентськими, парламентськими або змішаними – президентсько-парламентськими (напівпрезидентськими) республіками, але статус інституту президентства в кожній з цих видів республік є з ряду обставин неоднаковим.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається народом – безпосередньо чи опосередковано – та є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолюючи уряд (адміністрацію). Президент формує уряд, який підзвітний, йому. Парламент не має права виносити вотум недовіри уряду. Президент не має права розпуску парламенту.

Парламентською є така республіка, в якій президент обирається парламентом і є лише главою держави. Главою уряду стає, як правило, лідер партії, яка перемогла на виборах. Парламент здійснює контроль над урядом. У разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, він має піти у відставку.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів з тими чи іншими перевагами. Зокрема, президент обирається у змішаних республіках, як правило, безпосередньо громадянами держави і сам формує уряд, який йому підзвіт-ний. Парламент має право висловити недовіру уряду. Президент має право розпуску парламенту. Міністри не є членами парламенту.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, менталь-ності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася у США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної, але демократичної влади і держави як противаги монархічній формі правління.

У Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відпо-відні держави сформувалися у жорстокій і зчаста безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які не містять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме — парламентські республіки або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилися переважно у тих країнах, які нещодавно пережили диктатуру (фашистську диктатуру, диктатуру «чорних полковників» тощо), зокрема у Німеччині, Італії, Австрії, Греції та ін. Ці факти варті на увагу. Парадоксальними з цього погляду є прагнення окремих держав колишнього Союзу РСР та держав колишньої соціалістичної співдружності буду-вати президентські республіки.

Для України на даному етапі її розвитку є найбільш прийнятною, на наш погляд, президентсько-парламентська республіка.

Вищезазначені принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція України закріп-лює й низку інших принципів держави, зокрема принципи національної і світської держави тощо.

Про національний характер нашої держави свідчать, зокрема, основні напрямки її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією України.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Національний характер української держави відбито в Конституції України 1996 р. і тим, що в ній втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, у тому