Соціальною основою держави, її соціальним механізмом є насамперед громадяни України. Громадяни України становлять Український народ. Відносно самостійними соціальними спільностями, які утворюють соціальну основу держави, є українська нація, корінні народи і національні меншини та інші спільності

Власне, самостійне громадянство як органічну складову частину держави, її механізму, Україна має з часу проголошення її незалежності. Раніше кожний громадянин України був одночасно громадянином Союзу РСР, що означало практично відсутність громадянства України. Громадянство всіх союзних республік, в тому числі України (Української РСР), було чисто формальним, символічним. Ниві відповідно до Конституції України (ст. 4) в Україні існує єдине громадянство. Наша держава не визнає подвійного чи множинного громадянства.

Разом з тим Україна допускає постійне проживання на її території осіб без громадянства (апатридів) та перебування іноземних громадян, які користуються в переважній більшості національним режимом, тобто мають в основному ті ж права, свободи і обов'язки, що і громадяни України.

За Конституцією України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обставин, що вста-новлюються законом (ст. 33).

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Організаційно-культурну (духовну) основу, духовний, культурний механізм дер-жави складає насамперед державна мова. Державною мовою в Україні відповідно до ст. 10 Конституції України українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні також гарантується вільний розвиток, використання і захист інших мов національних меншин України.

Основну частину духовної культурної основи держави, відповідного її механізму складають державні системи освіти, виховання, науки, культури, інформації тощо.

Основні функції Української держави

Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави, оскільки вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення держави. Тому Конституція, визначаючи дер-жавний лад, закріплює поряд з механізмом держави також її основні функції, які закріплюються в Конституції України як безпосередньо, так і опосередковано, маючи до того ж далеко неоднакову назву: зміст і спрямованість діяльності держави, обов'язок держави (ст. 3), здійснення державної влади (ст. 6), державне забез-печення, піклування (ст. 11,12,13); найважливіші функції держави (ст. 17) тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріплюються повною мірою в яко-мусь одному розділі Конституції України, вони є змістом практично всіх її розділів, але насамперед вони встановлюються в розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції України і конституційного ладу.

Система цих функцій значною мірою відрізняється од відповідної системи функцій колишніх Союзу РСР і Української РСР як у зв'язку із зміною природи, характеру нашої держави, державного ладу, так і у зв'язку із певними зрушеннями в теорії функцій держави, зокрема у національній науковій правовій думці.

Нині визнано, що функції держави, опосередковуючи собою діяльність держави, відображають насамперед основні напрями і види й діяльності. Критеріями класифі-кації функцій держави є основні елементи и діяльності. Такими елементами, зокре-ма, є суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо. Основними суб'єктами діяльності держави є держава в цілому, суб'єкти федерації (якщо держава федеративна), зокрема штати, землі, республіки, органи державної влади та інші атрибути держави, складові її механізму. Відповідно розрізняють загальнодержавні функції, функції суб'єктів федерації, органів державної влади та інші.

Основними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності, зокрема по-літична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня сфери. Відпо-відно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. Ці функції умовно можна назвати об'єктними функціями. Тривалий час майже у всій соціалістичній правовій науковій літературі ці об'єктні функції вважалися прак-тично єдиними функціями соціалістичної держави. Правда, вони поділялись на внутрішні й зовнішні і мали відповідно до етапів розвитку держави різну кількість і назву. Зокрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні останнім часом, такі функції, як господарсько-організаторська, культурно-виховна, соціальна, пра-воохоронна тощо.

Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись такі функції, як захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємодопомоги і братерського співробітництва з державами соціалістичної співдружності тощо.

Назва функцій свідчила значною мірою про приниження ролі держави і пере-кручення її фактичного змісту діяльності.

Так, політична функція держави називалась «правоохоронною функцією». Тим самим держава відсторонювалась від вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, від творчої, позитивної діяльності, їй відводилась у політиці переважно роль охоронця державного і суспільного ладу та інших інститутів.

Економічна функція називалась «господарсько-організаторською» функцією, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльності держави у сфері економіки.

Культурна (духовна, ідеологічна) функція називалась «культурно-виховною» функцією, чим спрощувався зміст відповідного напряму діяльності держави, принижувалась роль держави в духовній, ідеологічній сфері.

Зовнішня діяльність держави навпаки – гіперболізувалась. За нею визнавалось здійснення до 4-5 зовнішніх функцій відповідно до основних сфер зовнішньої, міжнародної діяльності.

Але система об'єктних функцій визнавалась у повному обсязі лише за колишнім Союзом РСР в цілому. Щодо колишніх союзних республік, нинішніх суверенних держав, у тому числі й України, навіть ці, обмежені об'єктні функції не визнавались за ними в повному обсязі, оскільки значну частину їх змісту брали на себе союзні (загальносоюзні) державні органи й організації. Найбільш обмеженими функціями колишніх союзних республік з числа внутрішніх функцій були господарсько-організаторська і культурно-виховна функції.

Щодо зовнішніх функцій, то вони практично не визнавались за союзними респуб-ліками, їм відводилась допоміжна роль у здійсненні цих функцій.

За новою Конституцією, Україна нині здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних