захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України;

поширення у світі образу України як надійного партнера.

Принципові підходи до реалізації зовнішньоекономічної діяльності України, сформовані у вищезгаданій постанові Верховної Ради 1993 р., проходять випробування в реальних умовах міжнародних відносин. Зупинимося на критичному аналізі деяких з них:

а) співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав. Можна констатувати, що, на жаль, Україна досить часто опинялася в залежності від рішень насамперед провідної трійки стратегічних союзників – Росії, США, Європейського Союзу;

б) розбудова своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи. Цих норм міжнародного права Україні важко було дотримуватися насамперед у відносинах з Міжнародним валютним фондом;

в) засудження війни як знаряддя національної політики, незастосування сили та загрози силою при вирішенні будь-яких міжнародних спорів, вирішення їх виключно мирними засобами; додержання принципу неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки. Зазначимо, що Україна послідовно дотримується цих принципів, бере активну участь у миротворчих операціях;

г) відсутність територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання територіальних претензій до себе. Підкреслимо, що важливим здобутком тринадцяти років зовнішньої політики незалежної України стало врегулювання прикордонних питань з сусідніми державами. Водночас ще потребує доопрацювання процес демаркації кордону, наприклад з Росією;

д) неухильне дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечення прав національних меншин на своїй території та вжиття належних заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права. Треба визнати, що Україна уникла проблем з національними меншинами, водночас Рада Європи має претензії до дотримання прав людини;

е) пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права та сумлінне виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань. Зазначимо, що Україна послідовно виконала свої зобов’язання в сфері роззброєння та контролю над озброєннями, але існують проблеми з дотриманням зобов’язань перед Радою Європи, які негативно впливають на імідж держави, та ще не вирішені питання з вступом до Всесвітньої торгівельної організації, що не найкращим чином позначається на національній економіці;

є) опора в зовнішній політиці на фундаментальні людські цінності та засудження подвійних стандартів у міжнародних відносинах. Постмодерна політика є досить цинічною справою, яка не підпадає під моральні критерії. Україна дуже часто сама була жертвою подвійних стандартів, особливо в антидемпінгових розслідуваннях щодо її продукції;

ж) відсутність збройних сил інших держав на українській території та нерозміщення іноземних військ на території інших держав, без їх ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН. В рамках компромісу з Росією Україна була вимушена погодитись на двадцятирічну оренду військово-морських баз Севастополя;

з) здійснення непримусових санкційних заходів відповідно до норм міжнародного права тільки у випадках міжнародних порушень, які шкодять Україні. Санкції проти Югославії, Іраку, Лівії завдали відчутних збитків національним економічним інтересам, які так і не були компенсовані Україні;

и) використання Збройних Сил тільки в разі агресії чи інших збройних зазіхань на українську територію, цілісність та недоторканість державних кордонів або при виконанні своїх міжнародних зобов’язань.

На щастя, Україна використовує свої війська тільки в рамках мандатів міжнародних миротворчих операцій, що позитивно впливає на її імідж.

Спираючись на вищенаведені засади, Україна проводить досить активну, гнучку і збалансовану зовнішню політику в таких основних напрямах:

1 – розвиток двосторонніх міждержавних відносин:

2 – розширення участі в Європейському регіональному співробітництві;

3 – співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав;

4 – членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях.

Пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх відносин є активний розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків з наступними групами держав: прикордонні держави; західні держави – члени ЄС та НАТО; географічно близькі держави; держави Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.

Прикордонні держави – найближче зовнішнє середовище, від взаємодії з якими безпосередньо залежить мир і стабільність по всій периферії кордонів України, її нормальний внутрішній розвиток, безперешкодне і широке спілкування із зовнішнім світом. Першочерговим завданням в цій сфері є укладання повномасштабних договорів про добросусідство і співробітництво з усіма прикордонними державами з метою остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. Необхідно вести лінію на розширення і вдосконалення правових підвалин співробітництва з цими державами, приділяючи особливу увагу створенню ефективних механізмів попередження та мирного врегулювання конфліктів або спорів. Зовнішньополітичні зусилля мають бути постійно спрямовані на те, щоб прикордонні держави утворювали навколо України надійну смугу миру і стабільності. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України.

У зв’язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами є українсько-російські відносини. Для України вони є стосунками “особливо партнерства”, оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільності в Європі і в усьому світі. Основними завданнями реалізації зовнішньої політики нашої держави на російському напрямі є подолання негативних тенденцій в економічних відносинах, використання потенціалу в сфері торгівельно-економічного співробітництва, продовження переговорного процесу щодо вирішення питань, пов’язаних з оформленням державного кордону з Росією, розподілом колишнього майна СРСР за кордоном, перебування Чорноморського флоту в Україні.

Західними державам належить провідна роль в сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому