Пріоритетним напрямом діяльності України у всесвітніх міжнародних організаціях є активна участь в ООН та її спеціалізованих установах. Одним з головних завдань в цій сфері є підвищення ефективності та рентабельності нашої участі в ООН та інших міжнародних організаціях, спрямування зусиль на активізацію діяльності в структурах, які здатні забезпечувати мир і порядок в світі та реально сприяти вирішенню соціально-економічних проблем України. Україна надає першочергового значення миротворчій діяльності органів ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.

Україна активно використовує досвід і ресурси МОП, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МАГАТЕ, ВООЗ, МБРР, МВФ, Всесвітнього Банку та інших міжнародних організацій в інтересах міжнародного і національного економічного, науково-технічного і культурного розвитку. Першочерговим завданням є вступ до Світової Організації Торгівлі, забезпечення широкого визнання європейськими інституціями перспективи набуття Україною асоційованого статусу та в подальшому повноправного членства у Європейському Союзі, завершення процесу оформлення державного кордону, лібералізація візового режиму з ЄС, активізація регіонального співробітництва з державами Центральної Європи як засобу мінімізації негативних та посилення позитивних для України наслідків розширення ЄС [6, с. 913].

З урахуванням економічних, фінансових та інших можливостей наша держава буде розширювати своє членство в інших універсальних міжнародних урядових та неурядових організаціях з метою створення оптимальних зовнішніх умов для забезпечення пріоритетних національних інтересів.

Висвітлені вище основні напрями становлять наріжний системний елемент загальної концепції зовнішньої політики України, складовими частинами якої є детально відпрацьовані концепції відносин з окремими державами та міжнародними організаціями, а також концепції окремих функціональних напрямів зовнішньої політики України. Принциповими засадами реалізації зовнішньої політики України в усіх сферах є забезпечення її комплексного та збалансованого характеру, послідовності дій на міжнародній арені відповідно до визначених пріоритетів.

РОЗДІЛ 2. Правові засади укладення і виконання Україною міжнародних договорів

Міжнародний договір є головним правовим засобом регулювання міжнародних відносин. Укладення міжнародного договору являє собою одну з форм здійснення державного суверенітету та міжнародної діяльності держави.

Кожна держава укладає міжнародні договори на основі міжнародного права та свого національного законодавства. Для України – це Конституція України, Закон “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року та Закон “Про міжнародні договори України” від 28 червня 2004 року. Згідно з п. 4 Прикінцевих положень останнього закону втратили чинність Закони “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1999 року та “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 року [4, с.2002].

Стаття 9 Конституції закріпила положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [1, с.5].

Закон “Про правонаступництво України” вказує на те, що Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародним договором, укладеними УРСР до проголошення її незалежності та є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції та законам України [3, с. 1322].

Стаття 2 Закону “Про міжнародні договори України” дає чітке визначення поняття “укладення міжнародного договору України”, включаючи в нього чотири основні стадії:

підготовка тексту міжнародного договору;

його прийняття;

встановлення його автентичності;

підписання міжнародного договору та надання згоди на його обов’язковість.

Пропозиція щодо укладення від імені України, Уряду України міжнародних договорів надаються відповідно Президентові чи Кабінету Міністрів Міністерством закордонних справ. Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, Верховний Суд, Національний Банк, Генеральна Прокуратура надають такі пропозиції разом з Міністерством закордонних справ. Рада Міністрів АРК, облдержадміністрації подають пропозиції через Міністерство закордонних справ, інший центральний орган виконавчої влади, до концепції якого належать питання, що підлягають врегулюванню договором. Пропозиції подаються після проведення Міністерством юстиції правової експертизи щодо відповідності проекту міжнародного договору Конституції та законам України.

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України включають такі документи:

а) подання відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів;

б) пояснювальну записку, в якій обґрунтовується доцільність укладення міжнародного договору, визначаються вірогідні політичні, правові, соціально-економічні, фінансові, гуманітарні та інші наслідки його укладення, а також суб’єкти виконання міжнародного договору;

в) проект міжнародного договору українською мовою;

г) довідку про погодження проекту міжнародного договору зацікавленим міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади;

д) проект рішення про утворення делегації чи доручення представникові України щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності, а також проект директив делегації чи представникові України;

е) електронні версії текстів документів, зазначених у пунктах “в”, “г”, “д”.

У разі внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору, який встановлює інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, до них додаються у формі порівнювальних таблиць пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства України або пропозиції щодо прийняття нових актів законодавства України. Підготовка пропозицій здійснюється міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади, який ініціював процес укладення відповідного міжнародного договору України, або визначеним відповідальним за його укладення Президентом України чи Кабінетом Міністрів.

Наступним етапом є ведення переговорів, яке здійснюється державами або їхніми повноважними представниками безпосередньо чи з використанням дипломатичних засобів з метою підготовки тексту договору. Фактично складення погодженого тексту договору є невід’ємною стадією процесу укладення державами міжнародного договору. Держави через своїх уповноважених доводять до відома одна одної свої позиції для наступного узгодження. Такі позиції всебічно вивчаються сторонами, змінюються й уточнюються. Сторони йдуть при цьому на взаємні поступки і