Рішення про проведення переговорів приймаються:

а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України, - Президентом України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України - Кабінетом Міністрів України;

в) щодо відомчих договорів (від імені міністрів, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів) – у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Рішенням визначаються міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які необхідно залучити до укладання договору та на які може бути покладено забезпечення виконання договірних зобов’язань, а також затверджується персональний склад делегації чи представник України, яким доручається ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання, а також відповідні директиви делегації чи представникові України.

Ведення переговорів здійснюється лише уповноваженими на те особами. Президент України, Прем’єр-Міністр і Міністр закордонних справ діють без спеціальних повноважень. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації має право вести без спеціальних повноважень переговори щодо укладення міжнародного договору з державою акредитації або в рамках відповідної міжнародної організації. Іншим особам повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:

а) щодо міждержавних договорів – Президентом України;

б) щодо міжурядових договорів – Кабінетом Міністрів;

в) щодо міжвідомчих договорів – в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями, зобов’язані вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями та директивами. Вони подають відповідно Президентові або Кабінету Міністрів звіт про виконання директив, який повинен містити погоджені з Міністерством закордонних справ України висновки та пропозиції щодо наступних дій з укладення міжнародного договору.

Міжнародне право встановлює принципи, що мають бути додержані під час переговорів з підготовки тексту міжнародного договору. До них належать: принцип рівноправності сторін; неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників; неприпустимість диктату; неприпустимість втручання у внутрішні справи та ін. Міжнародне практика свідчить, що будь-яка держава має право відмовитися від переговорів при недодержанні навіть одного з цих принципів.

Міжнародні конференції і міжнародні організації як дві інші форми підготовки тексту договору використовуються державами для складення текстів багатосторонніх договорів. Проекти таких договорів нерідко готуються органами ООН (юридичними підкомітетами ООН, Комісією з прав людини, Комісією міжнародного права тощо).

Наступною стадією укладення міжнародного договору є прийняття його тексту. Воно виражається в особливій процедурі голосування за свою згоду з формулюваннями тексту договору. Така процедура голосування прямо залежить від регламенту переговорів та кількості їх учасників.

Міжнародна практика свідчить, що двосторонні договори і договори щ невеликою кількістю учасників приймаються, як правило, одностайно. У зв’язку з появою великої кількості держав, що беруть активну у міжнародних конференціях, було встановлено правило, яке зобов’язує приймати текст договору на міжнародній конференції шляхом голосування за нього двох третин держав, що присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосовувати інше правило.

На конференціях прийняття тексту договору проходить кілька стадій:

у певному комітеті (підкомітеті);

на пленарному засіданні конференції (де кожна стаття, а іноді і її частина приймаються окремо);

на підсумковому засіданні конференції (де договір приймається в цілому).

Після того як текст договору погоджений і прийнятий, відбувається фіксування його як остаточного і такого, що не підлягає подальшим змінам. Така процедура називається встановленням автентичності тексту. Текст договору стає автентичним і остаточним:

у результаті застосування такої процедури, яка може бути передбачена в цьому тексті або погодження між державами, що беруть участь у його складенні;

за відсутності такої процедури – шляхом підписання, підписання ad referendum, парафування представниками цих держав тексту договору або заключного акта конференції, що містить цей текст.

Підписання поряд з формою згоди на обов’язковість договору є і формою прийняття тексту договору. Підписання ad referendum – це умовне, попереднє, таке, що вимагає підтвердження компетентного органу держави. Парафування – це скріплення ініціалами уповноважених осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.

Представники держав у ході переговорів займаються тільки скледанням тексту договору, прийняттям його і встановленням автентичності. Тому ніякі дії, що відбуваються на цих стадіях, не можуть розглядатися як вираження годи держави на обов’язковість для неї розроблюваного договору. Такий обов’язок може настати тільки в результаті здійснення однієї з кількох форм вираження згоди держави на обов’язковість для неї даного договору.

Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору, як зазначено в ст. 8 Закону “Про міжнародні договори України”, може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до нього, а також іншим шляхом, про який домовилися сторони [4, с. 1996].

Підписання договору є водночас формою прийняття тексту договору на стадії його підготовки і однією з форм згоди держави на його обов’язковість.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом закону Голова Верховної Ради підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.

Ратифікацій підлягають наступні міжнародні договори України:

а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

б) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;

в) загальноекономічні, з загальних фінансових питань, з питань надання позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, одержання Україною позик, не передбачених Державним