Регулювання трудових відносин здійснюється фактично законодавством про працю. Чинний КЗпП не містить поняття трудового законодавства, але в багатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин саме законодавством чи законом. [с. 29; 5]

У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, установах, організаціях України регулюються законодавством держави, в якій здійснено працевлаштування працівника, та міжнародними договорами України. Тут варто врахувати, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про Працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актів застосування чинного трудового законодавства. Так, зокрема рішення місцевого суду по трудовому спору – це правовий акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело трудового права.

Особливості джерел (форм) трудового права визначаються насамперед специфікою предмета та методу правового регулювання соціально-трудових відносин, сферою дії нормативно-правових актів про працю та наявність спеціальних функціональних органів, що регулюють соціально-трудові відносини, сприяють реалізації принципу соціального партнерства.

Щоб розібратись у системі джерел трудового права, доцільно перш за все визначити їх особливості, а саме:

До джерел трудового права належать значна кількість підзаконних нормативно-правових актів. Вони містяться в Указах Президента України, у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств і відомств. Кількість таких актів настільки велика, що можна стверджувати про наднормативність трудових відносин. Це спричиняє проблеми на шляху до вивчення законодавства, усвідомлення його суб’єктами правозастосування. Такі акти часто містять суперечливі положення, що призводить до фактичної втрати їх регулятивної функції.

В Україні продовжують застосовуватись окремі положення, що містились в актах колишнього СРСР, Указах Президії Верховної Ради СРСР, тощо.

Складовою трудового законодавства України є міжнародні правові акти (пакти, конвенції МОП), тарифіковані Україною (самостійно або у складі СРСР). Наприклад, станом на 1.11.2002р. Україною ратифіковано 55 конвенцій МОП.

Джерелом трудового права є не тільки нормативно-правові акти, видані державними органами. Тобто джерела трудового права – це не тільки результат правотворчої діяльності органів держави, а й результат спільної нормотворчості роботодавця і трудового колективу працівників (або уповноважених ним органів). У трудовому праві широко застосовуються локальні нормативно-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємстві. У таких актах відображається специфіка умов виробництва, а також конкретизуються і доповнюються централізовані нормативні положення в межах наданих відповідним суб’єктам повноважень.

Серед джерел трудового права чинними є акти договірного характеру, які виходять за межі виробничого рівня, тобто за межі підприємств, установ, організацій, за межі сфери конкретного роботодавця і найманого працівника. Це такі акти соціального партнерства, як генеральна, галузева і регіональна угоди, економічного та організаційного характеру також частина положень нормативного характеру.

Серед джерел особливе місце займають акти спеціально-уповноваженого органу виконавчої влади – нормативні накази Міністерства праці та соціальної політики України, якими затверджуються положення, інструкції, правила, спрямовані на упровадження законів та постанов Кабінету Міністрів України, а також на правильне й однакове застосування трудового законодавства.

Для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів конститутивного характеру – типових положень, правил, які слугують моделлю для прийняття на підприємствах на їх основі локальних положень, тощо. Тут мається на увазі те, що, наприклад, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюється не цими типовими, а прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства. Прикладами таких актів є Типові положення про роботу уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, тощо.

Для джерел трудового права характерним є високий рівень диференціації у правовому регулюванні праці залежно від умов праці, кліматичних умов, фізіологічних особливостей працівників, суб’єктних ознак (соціальних, професійних) тощо.

Виходячи з вищеописаного, можна визначити, що джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі і безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.

Усі ці особливості джерел трудового права стосуються нормативно-правових актів, які становлять хоч і значну, але не єдину форму зовнішнього вираження норм трудового права. Та ж обставина, що, крім нормативно-правових актів, у сфері трудового права застосовуються й інші відомі світовій системі права види зовнішніх форм (джерел) права, може вважатися ще однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудового права від джерел, деяких інших галузей права.

Такими новими видами джерел трудового права є нормативно-правовий договір та судовий прецедент. Тут варто замітити, що про судовий прецедент у його класичному англо-американському варіанті говорити не доводиться, бо у вітчизняному трудовому праві використовується лише судова практика вищих судових інстанцій – конституційного суду України та Верховного Суду України, яка містить нормативні положення.

Нормативно-правовий договір і раніше був відомий трудовому праву України, але регулятивні властивості того ж колективного договору намагались особливо не підкреслювати, оскільки договірне регулювання не вписувалось в той час у відому доктрину позитивного права. Нормотворчість на рівні учасників трудових правовідносин допускалась тільки як локальне правовстановлення і лише для конкретизації централізованих законодавчих актів. Тому і у колективному договорі виділялися так звані нормативні умови, а сам договір загалом не вважався локально-правовим актом.

Сьогодні ж можна без особливих застережень стверджувати, що договірне регулювання трудових відносин існує і в Україні, і воно можливе