Розділ 2. Характеристика окремих видів джерел трудового права

2.2 Локальні та договірні нормативно-правові акти в сфері трудового права

Серед джерел сучасного трудового права України особливо виділяються акти договірного характеру, тобто такі акти, які приймаються уповноваженими органами шляхом підписання двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод).

Особливість нормативно-правового договору як джерела трудового права полягає у тому, що сторони мають право встановлювати такі правила, які не суперечать чинному законодавству і не спрямовані на погіршення правового становища сторін договору у порівнянні з тими гарантіями, що вже передбачені централізованим законодавством. Тому умови договорів, прийнятих з недотриманням одного з основних принципів трудового права (ст.9 КЗпП), визнаються не дійсними.

Такі акти договірного характеру можна класифікувати за різними критеріями. Наприклад, залежно від кількості сторін, що беруть участь в укладенні договорів вони бувають двосторонні (колективний договір) та багатосторонні (генеральна угода).

За сферою дії нормативно-правові договори можна поділити на міждержавні (міждержавні угоди), всеукраїнські (генеральна угода), регіональні (регіональні угоди), локальні (колективний договір).

З огляду на те, чи договір укладений в Україні, чи за її межами, виділяють внутрішні та зовнішні (міжнародні) договори. Характерним для міжнародних договорів, як уже зазначалось, є те, що, крім двосторонніх угод між Україною та іншою державою, важливе значення мають багатосторонні договори, і зокрема, конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП). Договірне регулювання було притаманне трудовому праву і за радянських часів. Однак йому відводилась другорядна роль, оскільки в умовах єдиної на той час державної форми, у підприємництва не існувало достатніх можливостей для взаємного волевиявлення сторін при укладенні тих же колективних договорів.

З прийняттям закону України «Про колективні договори і угоди» важливими джерелами трудового права стали генеральна, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між профспілками (їх об’єднаннями), що представляють інтереси найманих працівників, і власниками або їх представниками.

Угодами на відповідному рівні (державному, регіональному, галузевому) регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин щодо зайнятості, гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці, тощо.

Після їх підписання сторонами вони набувають правового характеру і є обов’язковими для виконання для всіх підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення генеральної угоди, наприклад, діють безпосередньо і поширюються на всіх суб’єктів незалежно від форми власності і господарювання, які перебувають у сфері дії сторін, що підписали угоду. Її норми є обов’язковими до застосування також під час ведення колективних переговорів і укладення угод (договорів) на нижчих рівнях, і вони водночас виступають мінімальними гарантіями трудових прав найманих працівників.

Чинним законодавством не врегульовано належним чином порядок розробки і прийняття локальних нормативно-правових актів. Найбільш детально врегульовано порядок укладення і підписання колективного договору. Стосовно правил внутрішнього трудового розпорядку, в ч.1 ст.142 КЗпП передбачено, що вони затверджуються трудовими колективами за наданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил.

Звичайно локальні нормативно-правові акти приймаються для розв’язання тих або інших питань регулювання суспільних відносин у сфері праці (положення про працевлаштування, положення про порядок винагороди за підсумками роботи за рік, тощо), якщо в законодавстві не передбачено прямого регулювання, або коли з закону випливає, що має бути проведена конкретизація певних положень на підприємстві. Так приймаються локальні акти з питань робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, охорони праці та ін. Звичайно, рівень договірного регулювання трудових відносин ще не завжди відповідає світовим зразкам. Генеральну угоду або ж зовсім не вдається підписати, або вона узгоджується сторонами десь до середини поточного року.

Колективні договори на підприємствах перевантажені інформативними умовами, укладаються на основі радянської практики і ще далекі від того, щоб забезпечити потрібний рівень соціальних гарантій найманим працівникам.

Проте, все-таки, незаперечним фактом є те, що у правовому колі України набувають чимраз суттєвішого значення нові форми права.

Висновок

Аналіз чинного трудового і тісно пов’язаного з ним законодавства, а також наукових праць та розробки вчених-теоретиків дозволяє зробити висновок про те, що діюче трудове законодавство не належним чином регулює трудові і тісно пов’язані з ними відносини, не є достатньо дієвим засобом захисту прав учасників трудових відносин, іноді окремі положення різних джерел трудового права по-різному регулюють одне і те ж питання, що ускладнює вирішення трудових спорів, і, взагалі, побудову належно оформлених трудових відносин.

Проблемним питанням і досі залишається питання щодо застосування постанов Пленуму Верховного Суду Російського федерації у трудових спорах. Проте все ж більшість вчених вважають, що такі постанови не є джерелом трудового права, але мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства, оскільки роз’яснюють як слід застосовувати конкретні норми. Вагомим напрацюванням є розробка нового трудового кодексу України, який уже достатньою мірою відповідає сучасним суспільним відносинам, і покликаний усунути ті багаточисельні прогалини та неточності в трудовому законодавстві.

Варто також зауважити, що проекти Трудового Кодексу, або Кодексу праці є ще не досконалим актом, оскільки, наприклад, не визначає основних принципів, на яких повинні базуватись трудові відносини, тощо.

Також дуже вагомим питанням є поширення сфери регулювання трудових відносин локальними нормативно-правовими актами, які в більшості випадків є дієвішим засобом, ніж централізоване регулювання.

Важливе значення має адаптація трудового законодавства України до міжнародного законодавства європейського зразка, яке більш демократично та ліберально врегульовує трудові відносини.

Список використаних джерел

Конституція України

Кодекс Законів про працю України

Болотіна Н. Б. Трудове право України: Підручник.