справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;

суд вирішив питання про права в обов’язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі.

Ст. 311 нового ЦПК України передбачає ще одну підставу для скасування рішення суду першої інстанції передачі справи на новий розгляд – якщо осуд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Крім того, зазначається, що висновки і мотив, з яких скасовано рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Виходячи із положень про те, що сторони вільно розпоряджалися своїми позовними вимогами, законодавець переніс підстави для закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду на стадію апеляційного провадження (ст. 308 чинного і 310 нового ЦПК України).

В силу прямої дії ст. 124 Конституції України, особі не може бути відмовлено в прийнятті зави чи скарги лише з тої підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в судовому порядку, тому п.2 ст. 227 ЦПК України втратив силу.

Позивач вправі відмовитися від позову на стадії апеляційного провадження, сторони вправі укласти мирову угоду чи укласти договір про передачу спору на розгляд третейського суду. В цьому проявляється диспозитивний характер прав сторін.

Якщо після настання смерті громадянина, який був однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, тобто права і обов’язки, невід’ємні від особи померлого і не переходять до спадкоємців, провадження в справі закривається. Якщо смерть настала після постановляння рішення судом першої інстанції, то при постановлянні законного і обґрунтованого рішення сама по собі смерть фізичної особи – сторони в спірних правовідносинах, які не допускають правонаступництва, - не є підставою для закриття провадження в справі.

В процесі перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом може мати місце і залишення заяви без розгляду. Заява залишається без розгляду, якщо вона подана недієздатною особою, або якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, і ці обставини з’ясовані при розгляді справи апеляційним судом.

При з’ясуванні питання дієздатності слід звернути увагу на вимоги ст. 101 ЦПК України, яка регулює питання цивільної процесуальної дієздатності.

За загальним правилом, здатність особисто здійснювати свої права в суді і доручати ведення справи представникові належить громадянам, які досягли вісімнадцятирічного віку. Особи, які не досягли повноліття, віком від 15 до 18 років, можуть виступити в судді особисто, як сторона, лише в справах, що виникають з угод, які вони вправі укладати.

В інших справах захищати інтереси неповнолітніх, а також громадян, визнаних недієздатними чи обмежено дієздатними, можуть їхні законні представники.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України нового ЦПК України необґрунтованість рішення суду першої інстанції як підстава для його скасування і постановляння нового рішення судом апеляційної інстанції, може полягати в:

неповному з’ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Неповнота судового рішення най частіше зустрічається на практиці.

недоведеності, обставини що мають значення для справи, які суд вважає встановленими. Апеляційний суд тут повинен перевірки достатність і вірогідність доказів зібраних і оцінених судом першої інстанції;

невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи. Цей прояв необґрунтованості судового рішення виникає внаслідок недоліків в оцінці доказів, що призводить до нелогічного висновку в рішенні суду першої інстанції;

порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права, наприклад, у випадку, коли суд першої інстанції застосував закон, який не поширюється на дані правовідносини. До цієї підстави належать випадки, коли суд першої інстанції при розгляді справи і постановлені рішення необґрунтовано широко витлумачив і застосував норму матеріального права чи сформував рішення на скасованому законі або на такому, що ще не вступив у законну силу, чи на законі, який суперечить Конституції України, підзаконному нормативному акту, який суперечить закону. Незаконним рішенням буде і тоді, коли суд першої інстанції при поставленні рішення не застосував закон, який підлягає застосуванню, а вирішив справу, застосувавши аналогію закону чи аналогію права, коли існує норма права, що регулює дане спірне правовідношення.

Незаконність рішення може виникнути і в результаті порушення або неправильного застосування норм процесуального права, що може бути підставою скасування рішення суду першої інстанції і постановляння нового рішення апеляційними судами тільки у випадку, якщо це порушення привело чи могло привести до неправильного вирішення справи. Наприклад, порушення правил про підсудність тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції тільки тоді, коли внаслідок такого порушення постановлене неправильне рішення або порушені права осіб, які беруть участь у справі.

Зміна рішення необхідна тоді, коли будуть виявлені такі порушення норм матеріального і процесуального права, що не впливають на головний висновок суду першої інстанції про права і обов’язки сторін у с праві (збільшення або зменшення розміру стягнення, виправлення неточностей рішення тощо). У протилежному разі рішення буде не зміненим, а новим.

Ст. 310 чинного і ст. 312 нового ЦПК України передбачені підстави для відхилення скарги, подання прокурора на ухвали суду першої інстанції, зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

За результатами розгляду скарги, подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд може:

відхиляти скаргу, подання прокурора, якщо судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону;

змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм