У разі ліквідації творчої спілки майно передається організації правонаступництва, а коли її немає, реалізується в установленому законом порядку. Кошти, одержані від реалізації майна, можуть бути використані лише н цій, пов’язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.

Одним з видів непідприємницьких юридичних осіб є благодійні організації, які створюються і діють на підставі Закону України “Про благодійництво та благодійні організації” [5].

Благодійна організація – це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благородної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб [5].

Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форми власності.

Органи державної влади і органи кінцевого самоврядування, а також державні і комутаційні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації.

Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статутом на всеукраїнській, місцевій та міжнародній.

Благодійні організації можуть утворитися з таких організаційно-правових формах:

членська благодійна організація;

благодійний фонд;

благодійна установа;

інші благодійні організації (функції, місії, ліги тощо).

Джерелами формування майна та коштів благодійних організацій є:

внески засновників (засновника) та інших благодійників;

благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами в грошовій ат натуральній формі;

надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;

доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації, не можуть бути кредити.

Джерелом формування майна та коштів благодійної організацій, не можуть бути кредити.

Майно та кошти благодійної організацій, не можуть бути предметом застави. Благодійна організація здійснює господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань.

Контроль за діяльністю благодійних організацій, в тому числі і порядком використання ними майна та коштів, призначення для благодійної допомоги, здійснюють органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів.

Отже, можна сказати, що об’єднання громадян мають право на майно і кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створити ними господарські установи та організацій. У зазначені вище в тексті види об’єднань громадян виступають, як окремі суб’єкти власності.

РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ, ЯК СУБ’ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

3.1. ПРАВО ПОВНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ВІДАННЯ

У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником неможливе. В такому разі у праві використовуються так звані речові права вторинного характеру. Вони не можуть існувати самостійно і є засобом реалізації права власності.

До них належать: право певного господарського відання і право оперативного управління.

Право повного господарського відання – це право юридичної особам володіння. Користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здіснення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 37 Закону України “Про власність” майно. Що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності якщо інше не встановлено законодавством актами України [18, с. 16].

Таким чином, поява цієї правової категорії зумовила необхідність розмежування права власності держави і права державного підприємства щодо виділеного йому майна.

Законом “Про власність” право повного господарського відання передбачено лише стосовно державної власності. Однак на практиці постала проблема визначення правового режиму майна, наданого засновниками в управлінні господарського товариства, тощо.

Оскільки майно не передавалося у власність такого підприємства, а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то природно, виникло припущення, що воно має належати приватному підприємству, господарському товариству тощо на праві повного господарського відання.

При порівнянні права повного господарського відання з правом власності привертає увагу ідентичності їх змісту: як в одному, так і в іншому випадку суб’єкт відповідного права має правомочність володіння, користування і розпорядження майном.

Отже, постає питання: чим відрізняються вони одне від одного.

Відповідність полягає насамперед у характері прав.

Право власності є основним самостійним правом, у той час як право повного господарського відання вторинне і залежить від права власності. Якщо право власності може існувати без права повного господарського відання, то останнє неможливе без права власності.

Вторинним характером права повного господарського відання зумовлені і такі його обмеження: власник може контролювати використання майна шляхом аудиторських та інших перевірок; отримувати частку прибутку від використання цього майна; ухвалити рішення про ліквідацію або реорганізацію юридичної особи, у повне господарське відання якої було надане майно.

3.2 ПРАВО ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

Право оперативного управління визначають як таке, що фінансується за рахунок власника, особливе речове право юридичної особи (організації) володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном в межах, встановлених законодавчими актами, відповідно до цілей своєї діяльності, завдань власника і призначення майна. [15; ст. 126]

Однак, таке визначення має деякі неточності. Так, не зовсім зрозуміло, що вкладається у поняття “фінансування речового права”. Неточним є твердженням, що право оперативного управління охоплює одночасно три правомочності – володіння, користування розпорядження. Зайвою видається вказівка на те, що межі здійснення прав оперативного управління залежать від призначення майна і завдань, поставлених власником. Адже очевидно, що