визначеними в законі обставинами. У правоохорон-ній діяльності досить поширеним є правило преюдиційності, за яким встановлені уповноваженою особою юридичні факти або правовідносини є істинними, а тому рішення з цього при-воду не підлягають переглядові. Ці юридичні факти можуть бути переглянуті лише при додержанні певних процедурних правил (слідчі документи — лише за вмотивованим поданням прокурора або обгрунтованим оскарженням адвоката тощо).
Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її державного ( професійного ) рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу (служби) завжди ширші, ніж у підлеглої особи, обсяги виконуваної роботи і повноважень не завжди є пропорційними.
Призначення правоохоронної діяльності склалося історично, воно функціонально визначено межами компетенції правоохо-ронних органів та посадових осіб. Залежно від цього розрізняють види компетенції (загальну, територіальну та відомчу). Відповід-но до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні
Кадри правоохоронних органів формуються, як правило, з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку. На замовлен-ня правоохоронних органів щорічно до них влаштовується на ро-боту значна кількість громадян з вищою юридичною освітою. Підвищення ефективності правоохоронної діяльності багато в чому залежить від становлення системи виховної і соціально-психологічної роботи з особовим складом правоохоронних органів.
Таким чином, правоохоронна діяльність — це державна право-мірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припи-нення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.
Поняття спеціальної правоохоронної діяльності та спеціального правоохоронного органу (служби)
Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет ді-яльності, що відображається у їх назві (служба), відомчому ста-тусі, особливостях регламентації їх діяльності. У структурі Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, органів держав-ної податкової служби, органів та установ Державного департа-менту України з питань виконання покарань є спеціалізовані під-розділи з виконання оперативно-розшукових дій.
[Особливість предмета спеціальної правоохоронної діяльності полягає у пріоритетному виконанні правоохорони саме із захисту конституційного порядку, національної безпеки, виявлення, роз-слідування та припинення злочинів, виконання покарань.
Предмет цієї діяльності є комплексним, багатоаспектним. Він грунтовно вивчається такими спеціальними юридичними дис-циплінами, як оперативно-розшукова діяльність, кримінальне право, кримінально-виконавче право.
Поняття спецдіяльості, як і спецслужби, склалося історич-но, його широко використовують у юридичній літературі, пресі, провозастосовній практиці. Спецдіяльність (або діяльність спец-служб) є інструментом керівництва держави у вирішенні питань політичної, економічної, інформаційної, фінансової безпеки, під-вищенні зовнішнього іміджу держави, провадженні ефективної внутрішньої політики цьому процесі спецслужби уповноваже-ні використовувати відповідно до закону гласні й негласні пошу-кові, розвідувальні та контрозвідувальні заходи із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.
Отже, спеціальною правоохоронною діяльністю є діяльність Спеціальних служб (оперативних підрозділів) в інтересах без-пеки суспільства і держави, забезпечення кримінального судо-чинства з підстав та у межах, визначених національним зако-нодавством.
У Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 5) до підрозділів, які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, віднесено:*
органи внутрішніх справ — кримінальна та спеціальна мілі-ція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинніс-тю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції;*
органи служби безпеки — розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної дер-жавності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний підрозділ, підрозділ з опе-ративного документування;*
прикордонні війська — підрозділ з оперативно-розшукової роботи;*
управління державної охорони — підрозділ оперативного забезпечення охорони;*
органи державної податкової служби — оперативний під-розділ податкової міліції;*
органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань — оперативний підрозділ.
Цей перелік уповноважених органів є вичерпним. У законо-давстві визначено, що вказана діяльність іншими підрозділами зазначених органів не відпускається. Під час проведення опе-ративних акцій працівники інших підрозділів можуть залучатися лише для виконання окремих доручень. Оперативна діяльність з виявлення злочинів іншими міністерствами, відомствами, гро-мадськими, приватними організаціями та особами не допус-кається.
Не може здійснюватися виявлення злочинів у порядку при-ватної практики детективних або охоронних фірм. Така практика визнається неправомірною. У Конституції України зазначається, що не допускається зберігання, використання та поширення
Конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, .економічного добробуту та прав людини (ст. 32)
Обов'язки оперативних підрозділів є невід'ємним елементом їхньої компетенції, яка випливає із завдань оперативно-розшуко-вої діяльності. В порядку виконання функції правоохорони вони:
виконують письмові доручення слідчою, вказівки прокурора, ухвали суду, запити міжнародних правоохоронних організацій;
взаємодіють між собою та іншими правоохоронними органами;
повинні забезпечувати безпеку співробітників та осіб, що допомагають в оперативно-розшуковій роботі, а після порушення кримінальної справи забезпечують особисту безпеку учасників процесу, інших осіб, які беруть участь у справі, та членів їх сімей.
Ці обов'язки втілюються у настановах, оперативних завданнях, кількісних та якісних показниках діяльності органів з .виявлення злочинів.
Поняття судової та правозахисної діяльності
Поняття судової діяльності. Судова діяльність є різновидом юридичної діяльності, якій притаманні ознаки як правоохоронні так і правозахисту. Суд, як уже зазначалося, може виконувати і суто правоохоронні дії, а саме правовстановлюючі, правозабезпечувальні, правопримушувальні та право відновлювальні. Проте, на відміну від правоохоронної діяльності, судова діяльність має більш широкий предмет, а отже й інші принципи здійснення, більш широке державне завдання. Головним завданням у системі судової діяльності є правосуддя, що об'єднує конституційну юрисдикцію, судочинство (як кримінальне, так і цивільне) судів загальної та спеціальної юрисдикції.
Судам належить центральне місце у системі правового захис-ту конституційних та інших правових цінностей. Діяльність су-дів охоплює захист та охорону права, відновлення порушеного права, припинення порушення права.
Правосуддя є квінтесенцією функції держави із захисту та охорони права, відновлення порушеного права,