Демократичні перетворення в суспільстві і державі неможли-ві без ефективної судової діяльності. Саме вона є невід'ємним ат-рибутом правової держави. Через правосуддя та конституційну юрисдикцію громадяни мають можливість відстоювати свої пра-ва, при чому в судах загальної та спеціальної юрисдикції — без-посередньо, а в порядку конституційного судочинства — як без-посередньо, так і за допомогою обраних ними народних депута-тів. Так, Конституційний Суд повинен гарантувати верховенство Конституції як основного закону держави. З приводу цього ним приймаються рішення та надаються висновки щодо конституційності законів, інших нормативно-правових актів, здійснюється офіційне тлумачення конституційних норм. У сфері господар-ських відносин господарським судом захищаються права та за-конні інтереси учасників цих відносин, вдосконалюються закон-ність та правове регулювання господарської діяльності. Місцеві суди як суди загального судочинства розглядають справи з усіх правовідносин (крім вищезазначених), що потребує високого професійного рівня, вміння об'єктивно й неупереджено вирішу-вати долю обвинуваченого або спору між позивачем і відпові-дачем.

Специфіка судової діяльності полягає в тому, що судовому владарюванню притаманні такі ознаки державної влади, як юрисдикційність, публічність і субординаційність.

Юрцсдикційність судової діяльності полягає у сукупності правомочностей суб'єктів цієї діяльності з розгляду та вирішення спірних питань з захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, а також у тому, щоб оцінювати їх наявність або відсутність, оцінювати дії, факти, події, соціальні та індивідуальні ознаки юридичних і фізичних осіб, можливість застосовувати заходи правового впливу, у тому числі санкції. Су-ди надають і правову допомогу згідно з міжнародними договорами. Відповідно до Конституції України (ст. 124) правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Публічність судової діяльності суть відкритості, політичної або партійної незаангажованості судів та суддів. Суд виступає і як державна установа, яка самостійно організує розгляд судових справ, ініціює виконання судових рішень, організує своє діловод-ство, а також аналізує судову статистику та узагальнює судову практику. Судді розглядають звернення громадян, пов'язані із професійною судовою діяльністю. У звя'зку з цим судам надано матеріально-технічу базу, що забезпечує автономність і публіч-ність роботи кожного судді, тобто необхідну кількість залів засі-дань, конвоювання підсудних, відповідну кількість секретарів судового засідання. Суди мають створити умови для численних відвідувачів тощо.

Субординаційність судової діяльності полягає в тому, що су-ди утворюють єдину систему із трьох судових інстанцій — судів першої інстанції, судів касаційної та апеляційної інстанцій. Орга-нізація судової діяльності реалізується і в різних діях, які безпосередньо не пов'язані з відправленням правосуддя. Це такі орга-нізаційні дії суду, які прямо стосуються процесуальної діяльності (виклик свідків, експертів, повідомлення інших учасників судо-вого розгляду, вручення копій процесуальних документів, надіс-лання справ до касаційної інстанції, звернення до виконання ви-року, рішення, ухвали чи іншого рішення тощо), і такі дії, що здійснюються у позапроцесуальній формі (стосунки з іншими судами, органами державної виконавчої влади та юстиції, інши-ми правоохоронними органами, планування роботи суду, органі-зація обліку та ведення систематизації та кодифікації законодав-ства, складання довідок та аналіз роботи тощо). Судові процеду-ри є чітко визначеними, тому дії суду і судді можна досить легко перевірити. Так, процедура постановлення вироку у кримінальній справі має відповідати вимогам таємниці наради суддів, за-конності й обґрунтованості вироку, а також правилам його ого-лошення. Правовий зміст вироку визначається колом питань, які знайшли в ньому своє відображення. Але в обов'язковому поряд-ку у вироку відображатимуться питання меж обвинувачення, винності обвинувачених, застосування покарання. Одночасно в ньому вирішується доля цивільного позову, конфіскації майна, судових витрат, реалізації майна, добутого злочинним шляхом. Структура і форма вироку є єдиними у всіх вироках, що оголо-шуються судами усіх ланок, у тому числі і Верховним Судом Ук-раїни. Такою ж чіткою та прозорою є процедура постановлення рішення з цивільних справ.

Поняття правозахисної діяльності. Потреба в утворенні ін-ститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних факторів. По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із завдань правової системи та державного життя, що знайшло відображення у Конституції. Діяльність державних органів та окремих службових осіб свід-чить про те, що, виконуючи свої професійні функції та завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб. У динамічному державно-му житті зросла ймовірність порушень права без формальних по-рушень закону. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку органів прокуратури, контрольні повноваження інших уповноважених органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють дедалі більше уваги правам людини. Для Української держави додержання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики держави, що свідчить про її динаміку та цілеспрямованість.

По-третє, правозахисні інститути незалежні від державних органів; для них характерні відкритість, вільний доступ для тих,

хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на певній стадії їхнього роз-витку і виступають державним гарантом від відомчого або неправомірного втручання і впливу. Правозахисна діяльність має деякі спільні ознаки із правоохоронною діяльністю. Так, адвока-ти можуть здійснювати правовстановлюючі або правозабезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правоза-хисної діяльності значно вужчий, ніж у правоохоронної діяльно-сті. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та за-хисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність складається з кількох складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе "право знати право" (ст. 57) та право на юридичну