вчинила злочин, але не була притягнута до кримінальної відповідальності, є суб'єктом охоронних криміна-льно-правових відносин протягом часу, що дорі-внює саме строку давності. Коли ж кримінальна відповідальність за скоєний злочин реалізується, ці правовідносини тривають, як правило, до мо-менту погашення або зняття судимості [4, 27—29]. Визначення тривалості названих юридичних від-носин не є теоретичною абстракцією. Його прак-тична значимість полягає, зокрема, у тому, що нове порушення кримінального закону особою, яка вже є суб'єктом кримінально-правових відно-син, тягне для неї низку додаткових обмежень і негативних правових наслідків: може вплинути на юридичну оцінку нового злочину (можливість його кваліфікації як повторного), на призначен-ня покарання (обтяження покарання), виключає можливість звільнення від відповідальності за но-вий злочин за статтями 45— 48, 97 КК.
Згідно з чинною редакцією ст. 106 КК цілком можливі випадки, коли, наприклад, А., відбувши 15 років позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням жит-тя людини, і маючи судимість ще протягом п'яти років, є суб'єктом кримінально-правових відносин протягом 20 років. А — Б., який вчинив аналогі-чний злочин, але не був викритий і засуджений, є суб'єктом таких відносин лише 10 років — вдвічі менше (навіть, якщо він умисно ухилиться від слідства чи суду, то перебуватиме у таких право-відносинах з державою). Отже, якщо через 10 ро-ків після скоєння першого злочину А. знову по-рушує кримінальний закон, у його діяннях має місце множинність злочинів (повторність або ре-цидив), а це потягне для нього суворіші криміна-льно-правові наслідки. А якщо через той же час новий злочин вчинить Б., його злочин вважати-меться юридичне першим, а тому жодні додаткові обмеження йому не загрожують. Таким чином, він поставлений законом у значно вигідніше станови-ще[7, 207]. Наявна диспропорційність, яку важко пояснити. У зв'язку з викладеним вище, вважаю,
що розміри диференційованих строків давності потребують перегляду. Уявляється, що встановлені законом розміри строків давності повинні (наскі-льки це можливо) наближатися до тривалості кри-мінально-правових відносин у випадках засуджен-ня особи за злочин відповідної тяжкості. Оскіль-ки заздалегідь передбачити тривалість цих право-відносин з моменту вчинення злочину до засу-дження особи неможливо, то при визначенні роз-мірів строку давності можна виходити, принайм-ні, з тривалості найбільш суворого основного строкового покарання, що може бути призначене за злочин такої тяжкості, й строку погашення су-димості особи, яка відбула дане покарання. Про-позиції такого характеру вже висувалися у юриди-чній літературі[8, 8]. Таким чином, виходячи з положень ст. 12 і ст. 108 КК, яка, зокрема, перед-бачає строки і умови погашення та зняття судимо-сті щодо осіб, котрі вчинили злочин у неповнолі-тньому віці, у випадку вчинення вперше злочину
невеликої тяжкості строк давності може бути вста-новлений у один рік, при скоєнні повторно зло-чину невеликої тяжкості — три, середньої тяжко-сті — п'ять, тяжкого — десять, особливо тяжкого, поєднаного з умисним позбавленням життя люди-ни, — у двадцять років. По-друге, розміри стро-ків давності для неповнолітніх визначаються лише ступенем тяжкості вчиненого злочину. В той час як для дорослих осіб в цьому випадку даний строк диференційовано не тільки ступенем тяжкості скоєного злочину, а й видом покарання, передба-ченого санкцією статті за злочин невеликої тяж-кості. Тут щодо неповнолітніх осіб вбачається дис-кримінація. По-третє, порівняння диференційова-них строків давності, встановлених ч. 1 ст. 49 та ч. 2 ст. 106 КК щодо злочинів однакової тяжкос-ті, викликає, м'яко кажучи, здивування. Для на-очності таке порівняння можна відобразити у ви-гляді таблиці.
Диференційовані строки давності, передбачені щодо злочинів, вчинених повнолітніми та неповнолітніми
Тяжкість злочину |
Строк давності
ч. 1 ст. 49 |
ч. 2 ст. 106
Злочин невеликої тяжкості, за який може бути призначене покарання менш суворе, ніж обмеження волі |
два роки |
два роки
Злочин невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі |
три роки |
два роки
Злочин середньої тяжкості |
п'ять років |
п'ять років
Тяжкий злочин |
десять років |
сім років
Особливо тяжкий злочин |
п'ятнадцять років |
десять років*
^ паоидх/гїіл І ач-иі мид оv/спас/1 о^л, ш,І/ м-'іл о,/iv/
чинів невеликої тяжкості, які караються менш су-воро, ніж обмеження волі, строк давності є одна-ковим як для осіб, що вчинили їх, будучи повно-літніми, так і для тих, хто не досяг на цей момент 18 років. Щодо злочинів невеликої тяжкості, які караються обмеженням волі або більш суворо, у ст. 106 КК строк давності скорочено на один рік (або зменшено на 33,3%). Щодо злочинів серед-ньої тяжкості строк давності однаковий, незалеж-но від віку суб'єкта скоєного злочину. Для тяжких злочинів у ст. 106 КК строк давності знижено на три роки (тобто на 30%) порівняно зі строком давності за злочин, вчинений дорослою особою. Для тяжких злочинів його знижено на п'ять років (10 років порівняно з 15-ма, що менше на 33,3%). Отже, у зниженні строків давності щодо осіб, які скоїли злочини у віці до 18 років, спостерігаєть-ся значна диспропорційність. Законодавець по-м'якшує кримінально-правове ставлення до осіб, що у неповнолітньому віці вчинили більш небез-
печні посягання, зменшуючи строки давності за такі злочини на 30—33,3%, але залишає його не-змінним для осіб, які скоїли злочини середньої тяжкості та найменш небезпечні посягання. Більш послідовним рішенням, на мою думку, є знижен-ня диференційованих строків давності для всіх злочинів, вчинених неповнолітніми особами, про-порційно зменшивши їх порівняно зі строками, передбаченими у ст. 49 КК. Як бачимо, законода-вець у чинній редакції ст. 106 КК найчастіше ви-користав таке зменшення на 33,3% (тобто, вихо-див з коефіцієнту зменшення 1,5). Використову-ючи даний коефіцієнт, розрахунок строків давно-сті для злочинів, скоєних