для розроблення заходів щодо ко-рекції і мінімізації делінквентної поведінки не-повнолітніх та закобігання їй. Ці заходи обгово-рити на спеціальному науково-практичному се-мінарі за участю керівників компетентних орга-нізацій, юристів, психологів, соціологів та кер-івників засобів масової інформації.
VI. Звільнення
від кримінальної
відповідальності
з передачею матеріалів
справи на розгляд комісії у
справах неповнолітніх
і застосування примусових
заходів виховного характеру
1. Положення про кримінальну відповідальність неповнолітніх, що вчинили злочини, у кримінальному праві викладені з врахуванням не-повної соціальної зрілості й інших факторів, пов'язаних з їхнім віком. Не виключаючи застосування суво-рих заходів кримінального пока-рання до неповнолітніх осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння, кримінальне законодавство спеціально обумовлює можливість звільнення їх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру для досягнення мети виправлення і перевиховання винуватих, які вчинили діяння, що не має значної суспільної небезпеки.
2. Існують дві специфічні форми звільнення від кримінальної відповідальності і реагування на злочини, вчи-нені винними особами у віці до 18-ти років:
а) застосування судом примусових заходів виховного ха-рактеру, які не е кримінальним покаранням (ч. З ст, 10 КК);
б) передача матеріалів справи на розгляд комісії *у справах неповнолітніх (ч. З ст. 51 КК).
3. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності е незначна суспільна небезпечність особи не-повнолітнього, який вчинив діяння, що не становить великої суспільної небезпеки, і що ця особа може бути виправлена і перевихована без застосування кримінального покарання.
4. У частині 3 ст. 10 КК говориться: «До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила сустгільно небезпечне діяння» передба-чене цим Кодексом, суд може застосувати примусові заходи ви-ховного характеру, які не є кримінальним покаранням».
Згідно зі ст. 11 КК, такими заходами є:—
зобов'язання публічно або в іншій формі попросити ви-бачення у потерпілого;—
застереження;—
передача неповнолітнього під нагляд батькам або осо-бам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або тру-довому колективові за його згодою, а також окремим грома-дянам на їхнє прохання;—
покладання на неповнолітнього, який досяг пЬганадця-тирічного віку і має майно чи заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;—
направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків для виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Суд може також визнати за необхідне призначити непов-нолітньому громадського вихователя в порядку, передбачено-му відповідним Положенням.
При прийнятті рішення про доцільність застосування при-мусових заходів-виховного характеру суд повинен враховува-ти: що злочин не становить значної суспільної небезпеки, його наслідки, характер і мотиви участі неповнолітнього у скоєнні злочину, особу неповнолітнього, умови виховання і життя, ставлення до вчиненого і т. п. Суд звільняє особу від кримінальної відповідальності лише на підставі ретельного аналізу матеріалів справи і переконання в можливості її вип-равлення без застосування кримінального покарання.
Як правило, примусові заходи виховного характеру засто-совуються до осіб, які вперше вчинили злочини, що не станов-лять великої суспільної небезпеки.
5. Згідно з п. З ч. 1 ст. 51 КК, особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не становить великої