Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непоновлення шлюбних відносин не є з погляду закону розлученням. То-му за фактичного припинення шлюбних відносин шлюб продов-жує породжувати сімейні правовідносини, крім випадків вста-новлення для подружжя режиму окремого проживання, передба-ченого статтями 119 і 120 СК (див. коментарі до цих статей).

Закон не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу. Вони можуть бути різними. Так, зокрема, згідно з ч. 2 ст. 49 СК

причиною розірвання шлюбу може бути небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття, а відповідно до ч. 2 ст. 50 СК відмова дружини від народження дитини або її нездатність до цього.

Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини і чоловіка у випадках, передбачених коментованою статтею, здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу РАЦСу, в якій має діста-вати вияв взаємна воля зазначених осіб до припинення шлюбу, а також міститись вказівка на відсутність у них дітей. Оскільки згідно зі ст. 6 СК правовий статус дитини має особа до досяг-нення нею повноліття (див. коментар до зазначеної статті), ч. 1 статті, що коментується, по суті, закріплює право на розірван-ня шлюбу в органах РАЦСу дружини і чоловіка, які не мають неповнолітніх дітей.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу ор-ган РАЦСу ухвалює постанову про це. Таке формулювання де-що неясне. Справа в тому, що Закон України "Про органи реєстрації актів громадянського стану" не передбачає такого виду документів, як постанова органу РАЦСу. У ньому зазначе-но, що орган РАЦСу реєструє акти цивільного стану (шляхом вчинення актових записів); вносить зміни, доповнення та ви-правлення до актових записів; відновлює втрачені й анулює по-вторно складені актові записи; видає громадянам свідоцтва про реєстрацію тощо. Однак у статті, що коментується, передбаче-не ухвалення постанови про розірвання шлюбу і нічого не ска-зано про необхідність реєстрації цього юридичного факту та ви-дачі відповідного свідоцтва. Тому в такій ситуації треба засто-совувати правила ст. 181 КпШС, де зазначено, що після подан-ня подружжям заяви про розірвання шлюбу оформлення розлу-чення (вчинення актового запису про розірвання шлюбу) та ви-дача Свідоцтва про розірвання шлюбу здійснюються після спливу місячного строку від дня подання заяви.

Недійсність шлюбу

Під недійсним треба розуміти шлюб, зареєстрований в дер-жавному органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з передбаче-них законом умов його укладання або за наявності принаймні однієї зі встановлених законом перешкод цьому. Такий шлюб не породжує прав та обов'язків подружжя. Визнання шлюбу недійсним означає анулювання останнього з моменту його укладення. Це вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладання шлюбу. Іншої думки дотримується М. Кротов, який вважає, що недійсність шлюбу — це не захід відповідальності й не захід за-хисту. Основна мета цього заходу — констатація того, що сто-рони не досягли бажаного правового результату1. З таким по-глядом навряд чи можна погодитись. Адже у разі укладення недійсного шлюбу має місце вчинення протиправних дій осо-бами, які вступили у нього. Тому більш правильною є позиція М. Антокольської, яка вважає, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства особами, які уклали шлюб (або однією з них) під час його укладення. Водночас не можна повністю погодитися з твердженням М. Ан-токольської про те, що у разі укладення шлюбу з порушенням принципу моногамії може не бути вини особи, яка його пору-шила, наприклад, якщо така особа вважала свій попередній шлюб припиненим через смерть жінки, чоловіка, а вона, він виявилися живими.

Згідно зі ст. 175 КпШС та п. 4.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні особи, які раніше перебували у шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб лише при пред'яв-ленні документів, які підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним). Тому при укладанні шлюбу особа, яка перебуває в нерозірваному шлюбі, не може вважати його припиненим. Вина осіб, які уклали недійсний шлюб, може бути відсутньою, якщо вони не знали про наявність між ними близького споріднення (наприклад, про те, що вони є двоюрідними братом та сестрою) або якщо один з подружжя не знав про недієздатність другого. У тих випадках, коли наявна вина хоча б одного з подружжя, виз-нання шлюбу недійсним треба розглядати як захід відповідаль-ності. У разі відсутності вини обох сторін визнання шлюбу недійсним є заходом захисту, що застосовується за об'єктивно протиправну поведінку3 (про відмінність понять "захід відповідальності" та "захід захисту" див. коментар до ст. 18).

Відповідно до коментованої статті підставами недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24—26 СК, тобто укладення шлюбу з порушенням вимог закону щодо» шлюбного віку (ст. 22), добровільної згоди на укладення шлюбу, його реєстрації з особою, визнаною недієздатною, або з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними (ст. 24), одношлюбності (ст. 25), осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою (ст. 26) (див. , коментарі до цих статей). Серед підстав визнання шлюбу недійсним у статті, що коментується, не фігурує приховання тяжкої хвороби, а також