Основні проблеми у правозастосувальній практиці пов'язані з тим, що у законі взагалі відсутнє визначення понять апеляції та касації, не чітко визначено право на апеляційне та касаційне оскарження осіб, які не приймали участі в розгляді справи, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень судів апеляційної та касаційної інстанції i підстав для скасування судових рішень тощо.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у комплексному аналізі чинного нормативного законодавства, яке регулює перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, виявленні основних проблем, що постають у правозастосувальній діяльності, особливостей перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

У відповідності з метою курсової роботи визначені наступні основні завдання роботи: 1) з'ясування правової природи апеляційного та касаційного способів оскарження та їх значення у цивільно-процесуальному праві; 2) докладний аналіз чинного законодавства про право на апеляційне та касаційне оскарження, умови і порядок їх здійснення, виявлення прогалин і суперечностей; 3) аналіз порядку розгляду справ у судах апеляційної і касаційної інстанції та повноваження цих судів; 4) аналіз підстав для скасування судових рішень в апеляційній та касаційній інстанціях, виявлення основних проблем, труднощів у застосуванні чинних правових норм.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, у сфері яких здійснюється апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, межі застосування даних правових інститутів, поняття та завдання апеляційного та касаційного провадження, порядок оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, процедура розгляду справ у цих інстанціях, повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій та підстави для перегляду судових рішень.

Предметом роботи є система нормативно-правових актів, що складають сучасний правовий інститут апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, юридична література, в якій викладені теоретичні обгрунтування доцільності (недоцільності) та висвітлені інші проблеми апеляційного та касаційного способів оскарження судових рішень.

РОЗДІЛ І. ПРАВОВА ПРИРОДА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття та завдання апеляційного провадження

Апеляційне провадження, на думку П.Шевчука, характеризується такими загальними засадами: 1) апеляція подається на рішення суду, яке не набрало законної сили; 2) справа за апеляцією переноситься на розгляд суду вищого рівня; 3) подача апеляції обумовлена неправильним встановленням судом першої інстанції фактичних обставин чи неправильним застосуванням закону або неповним наданням сторонами матеріалів; 4) апеляційний суд, переглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто перевіряє як юридичну, так і фактичну сторону справи в тому самому обсязі, що й суд першої інстанції; 5) апеляція допускається у справі лише один раз. [5]

Крім того, на наш погляд, характеристиками апеляційного оскарження можуть виступати наступні аспекти: 1) апеляційний суд в результаті розгляду справи, як правило, не має права повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення, проте ця позиція, на жаль, не знайшла свого відображення в чинному ЦПК України; 2) виконання рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, призупиняється (крім випадків негайного виконання рішення); 3) повноваження апеляційного суду при перегляді справи обмежені доводами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції.

Таким чином, виходячи із загальних ознак апеляції, апеляційне провадження в цивільних справах можна визначній як діяльність суду апеляційної інстанції, яка порушується тільки за апеляційною скаргою (апеляційним поданням) осіб, які приймали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, і яка спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обґрунтованості постанов суду першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.

Сьогодні теорія цивільного процесу виділяє два види апеляції: повну і неповну. При повній апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється наводити в апеляційних скаргах поряд із фактами і доказами, які вже розглядались судом першої інстанції, нові факти і докази. [6, С.65] Неповна апеляція становить перегляд рішень судів першої інстанції на підставі фактичних даних, які подаються особами, що беруть участь у розгляді справи до цих судів. За загальними правилами при цьому не можна посилатися на нові докази, які не досліджувались у суді першої інстанції. Проте в окремих випадках нові докази можуть бути допущені до розгляду. [7, С.5-11]

Обґрунтовуючи запровадження в українське законодавство інституту неповної апеляції, М.Рєзникова вважає, що причиною цього було те, що в касаційному порядку оскарження рішень було закріплено багато елементів, характерних для процедури розгляду справ апеляційними судами. [6, С.65] З такою думкою не погоджуються П.Гвоздик, П.Проскурніцький, наголошуючи на тому, що в цьому випадку має місце лише зовнішня схожість, оскільки за своєю суттю апеляція не може порівнюватись з касаційним порядком оскарження судових рішень. Саме в апеляції сконцентровано найважливіші ціннісні принципи права: диспозитивність, змагальність, остаточність вирішення спору саме судом у чітко визначеній законом формі, у зв'язаності суду доводами апеляційної скарги. На практиці ж застосування неповної апеляції в умовах відсутності певних правових традицій сприяє затягуванню розгляду справ. Проте, це лише попередні висновки, надто ще мало діє цей інститут в Україні. [8, С.6-7]

Реалізація вказаного принципу здійснюється через апеляційні та касаційні суди, визначені законом України від 7 лютого 2002 року "Про судоустрій" [9]. Для перегляду рішень в апеляційному порядку з 1 червня 2002 року в Україні діють апеляційні суди. Компетенція апеляційних судів та порядок перегляду ними судових рішень визначені Законом України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України"