РОЗДІЛ І. СТУПІНЬ ПРАВА ЗАСУДЖЕНОГО НА ЗАХИСТ

1.1. Поняття і значення захисту засудженого

Правові норми є гарантом демократії у цілому й права громадян на правовий захист, зокрема, таке право належить будь-якій особі, що поставлена у статус підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Державні органи зобов’язані детально роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому їх процесуальні права і вжити заходів до забезпечення цих прав.

Своє завдання кримінальне судочинство вбачає в охороні прав і захисних інтересів фізичних осіб і також у швидкому і повному розкритті злочинів, викритті винних та забезпеченні правильному застосуванні закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний [2].

Право на захист у кримінальному судочинстві є одним із найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризую рівень демократизації правової системи, стан формування в Україні правової держави.

Гарантування засудженому права на захист полягає в тому, що закон, по-перше, наділяє його як учасника процесу такого сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє йому, по-перше, особисто захищатись від звинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси і, по-друге, надає йому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника у справі обов’язковою, по-третє, покладає на слідчі органи, прокурора і суду обов’язок роз’яснити засудженому його процесуальні права і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту, а також охорону його особистих і майнових прав.

Перш ніж докладніше розкрити поняття захисту засудженого на нашу думку доцільно визначити хто такий засуджений і з якого моменту особа набуває статусу засудженого, нажаль КПК України той проект КПК України не дають нам відповіді на ці запитання.

Відповідно до юридичної енциклопедії засуджений – особа, стосовно якої судом винесено обвинувальний вирок і якій призначено покарання. При цьому засудженим визначається особа, обвинувальний вирок якій ще не набув законної сили [4].

Засуджений – особа, щодо якої судом винесено обвинувальний вирок з призначенням покарання. Особа вважається засудженою з моменту винесення обвинувального вироку, незалежно від того чи набрав він законної сили, чи ні [5].

М. Ширнилов зазначає, що “осудженный – лицо которому суд утвердил приговор и присудил наказание” [25]

Визначення моменту набуття особою правового статусу засудженого також залишається проблемою. Між науковцями немає одностайної думки з якого моменту особа набуває статусу засудженого: чи з моменту проголошення обвинувального вироку, чи з моменту його підписання, чи вручення копії вироку засудженому, чи з закінченням терміну на апеляційне оскарження, набранням вироку законної сили?

Відповідно до ст. 341 КПК України після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок підсудному та іншим учасникам процесу. А ст. 344 КПК України говорить про те, що копія вироку вручається засудженому або виправданому.

Аналізуючи вище викладене можна дійти до висновку, що особа набуває правового статусу засудженого з моменту проголошення обвинувального вироку.

Щодо права на захисне засудженого то це є чи не один із пріорітетніших його прав. Забезпечення права на захист – це загально-правовий принцип, який здійснюється у всіх сферах правового регулювання. Мене, в силу специфіки дипломної роботи, насамперед цікавить право на захист в кримінальному судочинстві, а точніше забезпечення права засудженого на захист.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений можливо, як ніхто інший, повинен бути наділений правом на захист, незалежно від того, в якому злочині він підозрюється, обвинувачується чи засуджується. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний до винесення обвинувального вироку судом, згідно з принципом презумпції не виконуваності, вважається невинним і тому, як і кожна людина, має передбачене і забезпечене Конституцією право на захист. Проте не можна погодитись з існуючою в літературі думкою, що принцип забезпечення права на захист є похідним від принципу презумпції не винуватості. Правом на захист володіє також особа, засуджена за вироком суду, адже не завжди можна бути цілком впевненим у законності і обґрунтованості вироку. Крім того, навіть якщо вина обвинуваченого у вчиненні злочину очевидна і не заперечується самим обвинуваченим, йому завжди є що захищати.

Конституція України та кримінально-процесуальне законодавство України не просто закріплюють право на захист, а й забезпечують механізм його реалізації. Це означає, що цей принцип не обмежується лише ретельно і детально закріпити в законі права засудженого, але не менше важливо передбачити в законі чітко продуману систему процесуальних гарантій, які забезпечують ці права.

Право на захист – це, перш за все, сукупність процесуальних прав на здійснення захисту. Це право стосується всіх стадій кримінального процесу. На будь-якому етапі процесу підозрюваний, обвинувачений, підсудній і навіть засуджений мають право на захист, хоча зміст права на захист змінюється [16].

Право на захист включає в себе одне з головних прав – право мати свою захисника. Конституція України у ст. 59 закріпила право кожного на правову допомогу для забезпечення права на захист та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Функцію захисту в кримінальному процесі безпосередньо здійснює захисник. Ця гарантія, на наш погляд, є чи не найефективнішим для забезпечення засудженому права на захист. Участь в справ захисника дозволяє реалізувати інший конституційний принцип кримінального процесу – принцип змагальності. В силу своєї виняткової важливості право мати захисника закріплене в міжнародних документах. В пункті 3 статті 4 Міжнародного пакту про громадські і політичні права зазначено: кожен має право при розгляді будь-якого