Більшість авторів приходить до висновку, що захист в кримінальному процесі є діяльність відповідних суб’єктів, направленого на з’ясування обставин, які реабілітують або пом’якшують вину обвинуваченого, підсудного, засудженого. Я.О. Мотовиловкер під захистом розуміє „регламентований законом напрям діяльності суб’єктів захисту, які наділяються правом (чи обов’язки) використати всі вказані в законі засоби і способи для охорони законних інтересів обвинуваченого, підсудного, засудженого”, Ф.Ф. Фактулін під захистом розумів сукупність процесуальних дій, що вчиняються відповідно до закону, і спрямованих на повне або часткове спростування пред’явленого тій або іншій особі обвинувачення, а в подальших стадія процесу навіть його скасування, покращення її становища і на забезпечення прав і інтересів цієї особи, що юридично охороняються, по справі Ю.І. Стецковський зміст захисту пов’язує з процесуальною діяльністю, направленою на виявлення обставин, які реабілітують обвинуваченого, підсудного і засудженого, виключають або пом’якшують відповідальність, а також на охорону їх особистих майнових прав [26]

Е.Г. Мартинчик, пише, що захист, означає врегулюваному кримінально-процесуальним законом діяльність обвинуваченого, підозрюваного, засудженого, його законних представників і захисника, яка направлена на спростування обвинувачення, охорону недоторканості обвинуваченого, підсудного, засудженого, його особистих і майнових прав, тобто на втілення функцій захисту. М.С. Строгович в числі осіб, які здійснюють захист, включав ще і слідчого, прокурора і суд. [32]

В кримінально-процесуальній літературі існує думка, і не можна з нею не погодитись проте що захист має триелементну структуру: 1) самозахист встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення чи засудження, 2) захист за допомогою захисника; 3) офіційний, посадовий захист, здійснюваний органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею та судом

В.Д. Адаменко пише, що „в кримінально-процесуальній літературі прийнято розділяти:

1) право на захист

2) принцип забезпечення права на захист

3) самий захист в поняття сукупності процесуальних дій, направлених на реалізацію права на захист

4) функцію захисту в системі трьох основних кримінально-процесуальних функцій, під якою... розуміють регламентований законом напрямок діяльності суб’єктів захисту, які наділені правом (або обов’язком) використовувати всі вказані в законі засоби і способи для охорони законних інтересів підзахисного.

Беручи до уваги вище викладене можна прийти до висновку про те, що право на захист засудженого є одним із головних прав людини і громадянина. На відміну від інших конституційних прав воно специфічне тим, що надається тільки в одній сфері діяльності, кримінальному судочинстві, і його носієм є засуджений.

Право на захист засудженого – це закріплена і регламентована Конституцією України і кримінально-процесуальним законодавством правозахисна діяльність суб’єктів захисту, які наділяються правом чи обов’язком використовувати всі вказані в законі засоби і способи, для охорони прав і законних інтересів засудженого.

Отже, захист засудженого здійснюється з метою, по-перше, охорони його прав і законних інтересів, по-друге, недопущення притягнення до кримінальної відповідальності особи яка невинна у скоєнні злочину, по-третє, відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої безпідставним засудженням у разі скасування вироку суду.

Розширення права на захист повинно стати пріоритетним в кримінально-процесуальному законодавстві. В цьому полягає не лише один з проявів демократії, але і необхідна умова успішного здійснення правосуддя. Приділяючи значну увагу засудженого, держава не може не надавати рівноцінної допомоги і захисту. Адже вдосконалення судової діяльності, формування судочинства охоронного тупу в правовій державі неможливе без вдосконалення захисту, без подальшого зміцнення принципу забезпечення права на захист.

1.2. Місце захисту засудженого в системі кримінально-процесуальних функцій

Поняття кримінально-процесуально функції є фундаментальним в теорії і практиці кримінального процесу, бо воно дозволяє визначити структуру кримінально-процесуальної діяльності, процесуальний статус суб’єктів, що її здійснюють, а також засоби і способи досягнення завдань кримінального судочинства. В літературі правильно відзначено, що кожна функція прямо або побічно, безпосередньо або опосередковано витікає із завдань і цілей процесу.

В даний час проблема кримінально-процесуальних функцій набуває особливої актуальності у зв’язку із здійснюваного судово-правовою реформою, завдання якої є утвердження верховенства права, захист прав і інтересів особи, створення сильної і незалежної судової влади. У зв’язку з цим важливе значення має чітке визначення змісту процесуальних функцій, їхнього співвідношення і взаємодії. Розгляд даної проблеми обумовлений також розширенням дії принципу змагальності кримінального процесу, необхідністю вдосконалення правового регулювання процесуального статусу суб’єктів, що здійснюють ті або інші процесуальні функції.

В процесуальній літературі вказані різні думки з питання про поняття кримінально-процесуальної функції. Так, А.М. Ларін під ними розуміє, „види (комплекси, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняють по особливих безпосередніх цілях, що досягаються у результаті провадження по справі”. У.В. Шимановський вважає, що функція – це основний (ведучий) процесуальний обов’язок, в якому виявляються головне призначення і роль кожного учасника процесу. В.М. Савіцький під функцією розуміє певний напрям, особливим чином відмежовану сторону кримінально-процесуальної діяльності С.А. Альперт – основні напрямки кримінально-процесуальної діяльності, здійснювані самостійними суб’єктами кримінального процесу. Аналіз вказаних дефініцій дозволяє визначити, що всі вони в своїй основі мають формульоване вперше М.С. Строговичем поняття кримінально-процесуальної