Ч.3 ст.28 КК України: „Злочин визначається вчиненим організованою групою , якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших ) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.”

Аналіз ч.3 ст.28 дає можливість виділити параметри організованої групи (ОЗГ), які відрізняють її від елементарної групи.

Таким чином, ознакою ОЗГ за об’єктивним критерієм є вчинення злочину групою, яка складається щонайменше з трьох осіб.

За суб’єктивним критерієм, цю під форму характеризують:

участь у вчиненні злочину щонайменше трьох осіб;

попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників,

стійкість злочинного об’єднання , яка виражається у скоєнні низки злочинів , систематичності їх вчинення;

планування (підготовка) злочинної діяльності;

ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх учасників.

До цієї форми співучасті належать такі злочинні обєднання, як банда (ст..257 КК), злочинна група в місцях позбавлення волі (ст..392 КК), організована група вимагачів (ст..189 ч. 4 КК) та інші об’єднання, передбачені нормами Особливої частини КК.

П.Л.Фріс зазначає, що аналіз типів організованих груп і зіставлення їх з нормою ст..28 ч.3 дає підстави зауважити , що норма права обмежує можливості для визнання відповідних злочинних об’єднань організованими групами. Приміром, якщо стати на позиції норми, не може бути визнана бандою група, яка складається з двох осіб. Цей висновок випливає з зіставлення ознак банди та ознак організованої групи. Як відомо, ознаками банди є : участь у ній що найменше двох осіб, озброєність, організованість, стійкість. Однак, ст..28 ч.3 вимагає обов’язкової наявності щонайменше трьох учасників групи. Це створює колізію, яку слід вирішити на користь можливості визнання організованою групою обєднання двох осіб при існуванні інших параметрів, що характеризують організовану групу.

Можна також зазначити, що до прийняття нового КК, українське кримінальне законодавство знало тільки так зване злочинне угрупування (співтовариство), яке включало в себе і банду, і організовану групу, і воєнізоване формування і т. д .[18.с.221].

Кожен із учасників елементарної чи організованої групи, усвідомлює, що він разом з іншими особами бере участь у здійсненні злочинної мети, для досягнення якої вона створена, і бажає зробити свій внесок у цю діяльність. Усі учасники вказаних злочинних груп через узгодженість дій щодо досягнення певних цілей підлягають відповідальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив. Однак кожному учасникові можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив, і ті злочини, в яких він брав участь.

3.3 Вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату.

В основі расової, національної ворожнечі або розбрату лежать антинаукові погляди про неповноцінність людей певної раси, національності, а релігійної ворожнечі або розбрату – хибні уявлення про переваги одного віросповідання над іншим чи однієї конфесії над іншою всередині одного віросповідання.

Таке злочинне діяння посягає на закріплений у Конституції України принцип рівності усіх громадян. Потерпілим може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

Злочин може проявитися у формі:

дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності;

образи почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями;

прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

Професор М.І.Мельник у коментарі ст..161 КК зазначає, що під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути: публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної чи релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам’ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо.

Релігійні переконання - це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігійних громад, конфесії, напрямків та течій, зареєстрованих на території України у встановленому порядку.

Образа почуттів громадян у зв’язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв’язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаніти, “Біле братство”), не може розглядатися як вказаний злочин.

Пряме чи не пряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер