захистом своїх прав та свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Крім того, що особа має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, на конституційному рівні також закріплено її право на правову допомогу.
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний, можливо, як ніхто інший, повинен бути наділений правом на захист, незалежно від того, в якому злочині він підозрюється чи обвинувачується. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний до винесення обвинувального вироку судом, згідно з принципом презумпції невинуватості, вважається невинним і тому, як і кожна людина, має передбачене і забезпечене Конституцією право на захист. Проте не можна погодитись з існуючою в літературі думкою, що принцип забезпечення права на захист є похідним від принципу презумпції невинуватості. Правом на захист володіє також особа, засуджена за вироком суду, адже не завжди можна бути цілком впевненим у законності і обґрунтованості вироку. Крім того, навіть якщо вина обвинуваченого у вчиненні злочину очевидна і не заперечується самим обвинуваченим, йому завжди є що захищати.
Право на захист має зміст не лише для спростування обвинувачення, а й для оспорювання кваліфікації діяння, обґрунтування призначення більш м'якого покарання, вирішення інших важливих для обвинуваченого питань. Тому ми, приєднуємось до думки тих авторів, зокрема, Ю. І.Стецовського, М.С.Строговича , які сходяться на тому, що забезпечення права на захист в кримінальному процесі є самостійним принципом, хоча й тісно пов'язаним з іншими основними засадами судочинства. Рівень можливості здійснення права на захист одночасно є й індикатором рівня демократичності правової системи країни, стану правосвідомості її громадян та формування правової держави [14, с.146].
Згідно з даною статтею 374 КК, порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найпоширеніших підстав для скасування вироку та інших рішень по справі і повернення справи на додаткове розслідування або на повторний судовий розгляд. Це випливає з вимог пункту З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7.07.1995 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист". А порушення права на захист зі сторони органу дізнання, слідства чи суду тягне за собою кримінальну відповідальність , передбачену особливою частиною КК України.
Розширення права на захист повинно стати пріоритетним в кримінально-процесуальному законодавстві. В цьому полягає не лише один з проявів демократії, але і необхідна умова успішного здійснення правосуддя. Приділяючи значну увагу обвинуваченню, держава не може не надавати рівноцінної допомоги і захисту. Адже вдосконалення судової діяльності, формування судочинства охоронного типу в правовій державі неможливе без вдосконалення захисту, без подальшого зміцнення принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.
Конституція України та кримінально-процесуальне та кримінальне законодавство України не просто закріплюють право на захист, а й забезпечують механізм його реалізації і захисту. Це означає, що цей принцип не обмежується лише закріпленням в законі права на захист, а й включає в себе засоби, що забезпечують реальне здійснення цього права та в разі порушення захист. Важливо не лише ретельно і детально закріпити в законі права обвинуваченого, але не менш важливо передбачити в законі чітко продуману систему процесуальних гарантій, які забезпечують ці права. Гарантування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному конституційного права на захист полягає в тому, що закон:
а) надає йому як учаснику процесу таку сукупність процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси;
б) покладає на слідчі органи, прокурора, суддю і суд обов'язок роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його процесуальні права (ст. 53,142, 294 КПК України) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри і обвинувачення, а також охорону його особистих і майнових прав;
в) наділяє його правом скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов'язковою (стаття 46 КПК України).
г) передбачає кримінальну відповідальність у разі порушення права на захист.
Разом з тим дане право необхідне також і для захисту інших прав і охоронюваних законом інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, зокрема, майнових, моральних тощо. Так, для захисту майнових прав обвинуваченому повинні бути відомі вимоги цивільного позивача. Право обвинуваченого на захист включає в себе також право оспорювати обставини, пов'язані з характеристикою його особи, зокрема, морального обличчя тощо.
Але сама по собі наявність певного об'єму процесуальних прав у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного ще не може забезпечити успішне здійснення його права на захист, тому наступною гарантією цього конституційного принципу є покладення на орган дізнання, слідчого, суд певних обов'язків, зокрема:
а) обов'язок державних органів, зокрема суду, судді, прокурора, слідчого, органу дізнання, роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його права і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення (статті 21,53,142,294 КПК України);
б) обов'язок цих органів вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також обставин, що пом'якшують відповідальність;
в) обов'язок вказаних органів по охороні особистих і майнових прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: не розголошувати без необхідності обставин його особистого життя (статті 22, 185 КПК), не провадити дій, які принижують його гідність або небезпечні для здоров'я (частина 3 статті 22, стаття 144 КПК), сповістити про затримання чи