Вже в 1999 році через порушення права на захист в Україні було скасовано вироки щодо 1843 осіб, що становило 41,6% від загальної кількості осіб, відносно яких скасовано вироки.

Зі статистики видно, що порушення права на захист є досить поширеним злочином проти правосуддя, тому в наступних розділах курсової роботи ми детальніше зупинимося на суб’єктивних елементах складу злочину.

РОЗДІЛ ІІ. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА

2.1. Недопущення і ненадання своєчасно захисника

Саме у главі XVIII Особливої частини Кримінального кодексу України передбачено кримінально-правову відповідальність за злочини проти правосуддя. Особливе місце тут займає ст. 374 „Порушення права на захист", її можна визначити, як норму, що відноситься до групи злочинів, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду [6, с.937].

Відповідальність за цією статтею наступає у разі порушення конституційного права на захист учасників кримінального процесу особами, на яких у кримінальному судочинстві покладається обов'язок забезпечити це конституційне право (особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею) шляхом роз'яснення права мати захисника у визначеному законом порядку, а також надати можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону особистих і майнових прав (ст. 21 КПК України).

Злочинні дії, передбачені коментованою статтею, полягають в

умисних діях особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, що не дають можливості підозрюваному, обвинуваченому, підсудному скористатися своїм конституційним правом на захист — захищати себе самостійно або за допомогою захисника чи законного представника.

Згідно зі ст. 114 КПК України слідчий несе повну відповідальність за законне і своєчасне проведення слідчих дій, всі рішення він приймає самостійно, за виключенням тих, де за законом необхідні відповідні санкції інших службових осіб.

Суд, як зазначено у ст. 161 КПК України, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник, законний представник.

Обов'язок забезпечити право на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного покладено на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю (ст. 21 КПК України). Вони для цього наділені повноваженнями щодо допуску захисника у випадках і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії вказаних вище службових осіб, що призводять до недопущення захисника, ненадання своєчасно захисника, або інше грубе порушення права на захист тягне кримінальну відповідальність за цією статтею.

Недопущення захисника має місце у випадках невиконання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею вимог КПК про допуск захисника до участі у справі в будь-якій стадії процесу, коли захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Службові особи, спрямовуючи свої дії на позбавлення особи можливості скористатися правовою допомогою захисника, не допускаючи його в процес, діють умисно, розуміючи негативні наслідки такого недопуску, бажаючи або свідомо допускаючи їх настання. Такі дії можуть проявлятися у безпідставній відмові допустити до участі в справі адвоката або іншу особу, яка згідно зі ст. 44 КПК України може бути захисником. Наприклад, відмова у будь-якому випадку допустити близького родича обвинуваченого як захисника з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів попереднього слідства з посиланням на те, що він у цій стадії може брати участь лише одночасно з захисником — адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги, є порушенням права на захист, оскільки такий порядок встановлено лише у випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 КПК України участь захисника є обов'язковою [4, с.20].

Недопущення захисника має місце: у невинесенні постанови (ухвали) про допуск захисника (ч. 5 ст. 44); у недопущенні запрошеного підозрюваним, обвинуваченим, підсудним (або за їх проханням чи згодою) захисника замість призначеного; у ненаданні затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомоги у встановленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника (ч. 1 ст. 47); обмеженні терміну, передбаченого ст. 46, 47 КПК України для запрошення захисника; невмотивованій відмові у клопотанні підозрюваного, обвинуваченого, підсудного щодо заміни захисника (ст. 46).

До умисних дій, що порушують право на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, слід віднести й такі, коли перераховані службові особи не допускають без поважних причин, посилаючись на різні обставини, не передбачені законом, конкретного, обраного підозрюваним, обвинуваченим, підсудним або за їх проханням чи згодою захисника чи декількох захисників, або просто уникають зустрічі з захисником з метою затягування його допуску, або з цією метою штучно відтягують пред'явлення обвинувачення особі, наприклад, допитуючи її як свідка. На неприпустимість останнього вказав Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 7 липня 1995 р. № 10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" [10, с.42].

Ненадання своєчасно захисника полягає у діях перерахованих у ч. 1 ст. 374 чинного Кодексу службових осіб, які порушують встановлений законом термін допуску захисника, що робить неможливим для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного захищатися за допомогою захисника з моменту, встановленого законом, і спричиняє порушення права цих осіб на захист.

Встановлено спеціальні терміни, протягом яких захисник має бути допущений до слідства. Кримінально-процесуальний кодекс (ч. 2 ст. 21) передбачає, що вказані вище службові особи зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити право мати захисника і надати їм