Вiдповiдно до ст.24 і 25 КК Украiни, вина особи у вчиненнi злочину може проявитися у двох формах: умислу i необережностi. Кожна з цих форм подiляеться на два види: прямий умисел i непрямий; злочинна самовпевненiсть i злочинна недбалiсть.

Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.

Слова “на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України” визначають суб’єктивну спрямованість дій вонного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння шкоди не має значення для кваліфікації діяння за статтею 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею Кримінального Кодексу.

Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. При вчиненні цього злочину у першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад такі дії як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство нал іншими військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину предбаченого ст. 111. Розголошення державної таємниці з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їх представникам треба кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні.

VI.Застосування покарання.

Успiх боротьби з такими злочинами як державна зрада в великiй мiрi залежить вiд правильного призначення покарання винному. Виходячи iз змiсту ст.50 КК Украiни, покарання являе собою мiру примусу, яка застосовуеться вiд iменi держави за вироком суду, до осiб, що визнанi винними у вчиненнi злочину i полягае в передбачених законом позбавленнi чи обмеженнi прав та iнтересiв засуджених. Покарання застосовуеться з метою виправлення i перевиховання засуджених в дусi точного виконання законiв, чесного ставлення до працi, а також поепердження вчинення нових злочинiв як засудженими, так i iншими особами. Покарання не мае на метi спричинити фiзичнi страждання чи приниження людськоi гiдностi.

Мета покарання може бути досягнута при дотриманнi певних правил його призначення. Цi правила викладенi в ст.65 Кримінального Кодексу Украiни, в якiй сказано, що суд призначае покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачае вiдповiдальнiсть за вчинений злочин. При призначеннi покарання суд, керуючись правосвiдомiстю, враховуе характер i ступiнь суспiльноi небезпечностi вчиненого злочину, особу винного i обставини справи, що пом"якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть.

Постанова Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 22 грудня 1995 року N 22 "Про практику призначення судами кримiнального покарання" зобов"язуе суди звертати особливу увагу на iндивiдуальний пiдхiд до кожного злочинця.[11; с.63 ]

Характер суспiльноi небезпеки вчиненого злочину - це iндивiдуальна ознака конкретного злочинного дiяння, а ознака, яка характеризуе вагу злочину певноi групи, чи певного виду. Так, характер суспiльноi небезпеки залежить вiд того, чи вiднесено злочин до тяжких , чи до злочинiв, якi не являють великоi суспiльноi небезпеки, наприклад.

Ступiнь суспiльноi небезпеки - це ознака, що характеризуе конкретне злочинне дiяння. Ступiнь суспiльноi небезпеки е складовим поняттям, що визначаеться на основi врахування всiх об"ективних i суб"ективних ознак, що характеризують вчинене дiяння.

При визначеннi ступеня суспiльноi небезпеки вчиненого злочину суд має виходити з сукупностi всiх обставин, при яких було вчинено конкретне злочинне дiяння (форма вини, мотиви, спосiб, обстановка, стадiя вчиненого злочину, ступiнь i характер участi кожного iз спiвучасникiв злочину та iнше).

При визначеннi конкретного покарання суд мае врахувати особу винного, так як обставини, що ii характеризують, мають дуже важливе значення. Врахування особи винного означае всi тi обставини, якi вiдносяться до особи, якi набувають значення злочину - його характеру i ступеня суспiльноi небезпеки, крiм обтяжуючих i пом"якшуючих обставин.

Встановленi по справi данi, якi негативно характеризують пiдсуднього пiдлягають врахуванню при призначеннi покарання, оскiльки вони вiдносяться до особи винного, а не до обтягуючих вiдповiдальнiсть обставин, вказаних в ст.67 КК Украiни.

При призначеннi покарання суд зобов"язаний врахувати обставини справи, якi пом"якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть. Цi обставини тим самим дають пiдстави для вибору законного, обгрунтованого, гуманного, iндивiдуалiзованого i справедливого покарання.

Пiд пом’якшуючими i обтяжуючими обставинами прийнято розумiти рiзного роду фактори, якi вiдносяться до особи винного i до злочину, який вчинено, якi вiдповiдно зменшують чи пiдвищують суспiльну небезпеку злочину i злочинця, а вiдтак i ступiнь