його вiдповiдальностi.[10;c.141]
Наявнiсть пом"якшуючих обставин дае суду право:
Призначити покарання ближче до нижчоi межi санкцii статтi КК, яка передбачае злочин, в скоеннi якого визнано винним пiдсудного;
При наявностi альтернативноi санкцii - призначити менш важкий вид покарання, з тих якi в данiй санкцii передбаченi;
В силу статтi 69 КК, призначити покарання нижче найнижчоi межi санкцii статтi, що передбачае злочин, який було вчинено;
Перейти, керуючись ст.69 КК, до iншого бiльш м"якого виду покарання, в порiвняннi з тим, який вказано в санкцii статтi;
Застосувати умовне покарання;
Призначити вiдбування покарання в колонii менш суворого режиму.
При наявностi обтяжуючих обставин, суд вправi:
Призначити покарання у виглядi максимуму чи близько до максимуму санкцii статтi КК, яка передбачае злочин, що скоєно;
При альтернативнiй санкцii - призначити бiльш важкий вид покарання з тих, якi в данiй санкцii вказанi;
Виключити перехiд до iншого, бiльш м"якого покарання, що в санкцii не передбачений;
Виключити застосування умовного засудження;
Застосувати, бiльш суворий вид ВТК при засудженнi особи до позбавлення волi.
VII.Звільнення від кримінальної відповідальності.
Звільнення від кримінальної відповідальності за даний злочин, може мати місце за наявності трьох умов:
Субєктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання;
Цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників.
Він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.
Згідно із Кримінальним Кодексом України вище сказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:
Саме по собі встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради. Тому якщо громадянин України, встановивши вказаний зв’язок і отримавши відповідне злочинне завдання, на вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого наміру, то незалежно від того, заявив він органам державної влади про вказаний зв’язок або не зробив цього, підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за статтею 111, тоді згідно із статтею 17 справа має бути закрита за пунктом 2 статті 6 КПК.
Громадянин який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників має притягатися до відповідальності за статтею 111. Норма частини 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється.
У випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до кримінальної відповідальності за статтею 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі адресату.
Отже норма частини 2 статті 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання.
Добровільність означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті насильства чи примусу, і що вона має можливість і надалі певний час приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України.
Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками піля пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.
Висновок
Отже, можна зробити висновок, що державна зрада є одним з найтяжчих злочинів в Україні і всіх державах загалом, отму що при вчиненні даного виду злочину страждає не одна особа чи кілька осіб, а страждає ціла жержава, нація. Держава ризикує втратити свою територіальну цілісність, а також економічну, політичну, військову, соціальну потужність і бути залежною від іншої держави у всіх аспектах життя.
Цей злочин тісно пов’язаний з рядом інших злочинів, таких як:
- посягання на життя державного чи громадського діяча;
- дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
- диверсія;
- шпигунство;
Характерною ознакою даного злочину, яка відрізняє його від злочинів проти основ національної безпеки є те, що суб’єктом вчинення даного злочину може бути тільки громадянин України, який досяг шістнадцятирічного віку, і є осудним.
Об’єктом даного злочину є посягання на сувернітет, територіальну цілісність, недоторканість, обороноздатність держави. А також посягання на інформаційну та економічну безпеку України.
Об’єктивною сиороною даного злочину виступають дії, такі як:
перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, або в період збройного конфлікту;
наданні іноземній державі чи іноземній організації, або їх представникам допомоги у підривній діяльності проти України.
Суб’єктивною стороною є дія, яка вчинена з прямим умислом, при якій особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає шкоду від своїх дій інтересам України, бажає настання таких наслідків своїх дій, оскільки діє з метою завдати шкоду